Боротьба з фейковими новинами
Досвід України та рекомендації
“Фейкові новини” (“фейки”) є узагальненим терміном, який є продуктом медіапростору та ЗМІ, де існує необхідність надати певному явищу або феномену коротку назву для зручності у використанні. Використання цього словосполучення значно ускладнює роботу над науково-практичним та юридичним формулюванням конкретного визначення для цього феномену.
У науковому та сучасному медійному середовищі такі словосполучення мають назву “мемів”. За визначенням американського еволюційного біолога Річарда Доукінза, “мем” — лінгвістично-культурна одиниця, що описує певне явище та стає загальноприйнятою для широкого вжитку.
У широкому сенсі це словосполучення визначається як сукупність інструментів, що застосовується з метою маніпулювання суспільною свідомістю, і, частіше всього, виражається у інформаційному повідомленні (текст/фото/відео, чи їх комбінація), що містить неправдиву чи частково правдиву інформацію та поширюється традиційними засобами масової інформації, соціальними мережами чи іншими доступними шляхами розповсюдження інформації, і має на меті сформувати у свідомості споживачів (реципієнтів) певне відношення до явища чи об’єкту реального світу. Наприклад, сформувати ксенофобські настрої щодо якоїсь конкретної соціальної групи, через поширення негативної та емоційно зарядженої інформації про цю соціальну групу.
Через невизначеність підходів до розуміння цього явища, під категорію “фейкових новин” зазвичай потрапляють два явища:
- навмисно створені інформаційні повідомлення, які мають на меті здійснення маніпулювання,
- інформаційні повідомлення, що є результатом непрофесійного та неетичного виконання своїх обов’язків співробітниками медіа.
Однак, оскільки в обох випадках на аудиторію споживачів інформації здійснюється шкідливий вплив, що обумовлює важливість протидії обом типам “фейкових новин”.
Особливої уваги заслуговує той факт, що навмисно створені для маніпулювання аудиторією інформаційні повідомлення є різновидом т.зв. “активних заходів”, які є однією з форм роботи спецслужб та розвідувальних органів. Активні заходи (спеціальні заходи впливу, спеціальні інформаційні операції, інформаційно-психологічні спеціальні операції) використовуються спецслужбами з метою цілеспрямованої та спланованої зміни політичного дискурсу певної спільноти або суспільної думки.
Так, наприклад, “фейковою новиною” є інформація про, нібито, заклик Дмитра Яроша до лідера чеченських бойовиків Доку Умарова, яку 1–2 березня 2014 року розповсюдили провідні російські ЗМІ. В подальшому ця новина була використана для легітимізації застосування Російською Федерацією своєї армії на території України. Це свідчить про спланований та підготовлений завчасно характер цієї інформаційної операції.
Крім того, таким же прикладом є створення російськими ЗМІ (зокрема, Russia Today) віртуального образу “диспетчера Карлоса”, який повідомив, що Боїнг малайзійських авіаліній рейсу MH17 збито українським винищувачем.
Практика планування та здійснення “активних заходів” з розповсюдження дезінформації включає в себе використання подій чи фактів, що дійсно відбулися в реальності, однак в інформаційному повідомленні їх подають в неповному або спотвореному вигляді, чи в контексті емоційного забарвлення.
Нерідко поширення фейкових новин пришвидшується завдяки реплікуванню журналістами та редакторами онлайн-платформ гучних та скандальних новинних матеріалів (що є типовим для фейків). Тобто, фейк поширюється без належної перевірки фактів, з метою підвищення рейтингів чи відвідуваності інформаційних ресурсів. В цілому, гонитва окремих ЗМІ за увагою споживачів інформації істотно сприяє успішній реалізації “активних заходів” та здійсненню впливу на широку аудиторію.
Таким чином, ідентифікація та детекція “фейкової новини” за формальними ознаками є дуже ускладненою. Будь-які дії законодавчого, адміністративного чи експертного характеру щодо визначення, атрибуції та описання інформаційного повідомлення в якості “фейкової новини” неминуче призведуть до необхідності чітко регламентувати межі повноважень та компетенції суб’єкта, який здійснює таку діяльність.
Наприклад, чіткий та сталий перелік ознак “фейку” і жорстко регламентований підхід до визначення “фейкових новин” не дасть змогу ефективно протидіяти гнучким та поліморфним гібридним загрозам інформаційного простору, що будуть підлаштовуватися спецслужбами для обходу встановлених процедур. Характерною ознакою “фейкових новин” є постійне вдосконалення механізмів маніпуляції та її поширення, що нівелює спроби уніфікації їх визначення в рамках формальних ознак.
І навпаки, надто широке коло повноважень інституції, яка буде визначати “фейкові новини” на підставі суб’єктивних суджень (без жорсткої регламентації меж та чітких критеріїв і ознак) може призвести до виникнення ризиків для свободи слова.
Таким чином, реагування на “фейкові новини” шляхом їх ідентифікації і описання розцінюється як малоефективна з точки зору розвитку стратегічних комунікацій.
Крім вищеописаних труднощів адміністративно-правового підходу до протидії “фейковим новинам”, питання щодо ефективності викликає практика “розвінчування фейків”.
Процес “розвінчування фейків” полягає у наступній послідовності дій:
1) викладення недостовірної чи маніпулятивної інформації та її джерела (що, доречі, мимоволі сприяє його додатковому поширенню);
2) опис інструментів та підходів перевірки такої інформації;
3) обґрунтування недостовірності чи маніпулятивності інформації за допомогою аргументів та фактів;
4) висновок про те, що поширена інформація є недостовірною чи маніпулятивною.
З точки зору практики комунікації, така конструкція є досить складною для сприйняття широкими аудиторіями і позитивно оцінюється тільки експертами або зацікавленими саме в такому контенті споживачами.
Враховуючи це, а також очевидний факт невідповідності ресурсів, які витрачаються Російською Федерацією на створення та поширення “фейкових новин” у величезних масштабах, та ресурсів компетентних державних інституцій і недержавних організацій, що покликані протидіяти “фейковим новинам”, реактивна протидія розповсюдженню “фейків” розцінюється багатьма експертами галузі як неефективна.
В той же час, представники державних інституцій різних країн Європейського Союзу (наприклад, країн Балтії) наголошують на тому, що вони “не боряться з фейками, а просувають свій наратив”. Тобто провідні державні і недержавні експерти відмовляються від реактивної протидії розповсюдженню “фейкових новин” на користь формуванню свого порядку денного в конкурентному інформаційному середовищі. Такий підхід дозволяє уникнути порядку денного, нав’язаному ззовні завдяки зовнішнім маніпуляціям. Натомість, дозволяє працювати над просуванням своїх меседжів в інформаційний простір.
Одним з перших суб’єктів, хто почав просувати таку методику боротьби з “фейковими новинами”, є Міністерство інформаційної політики України. Цей підхід не виключає необхідності реагування на “фейкові новини” шляхом перевірки, спростування брехливої інформації і надання об’єктивної інформації щодо конкретних питань. Однак проактивна діяльність державних інституцій стосовно конкурентного представлення своєї комунікаційної позиції в інформаційному середовищі була визначена пріоритетною.
Законодавче врегулювання
Визнання проблематики “фейкових новин” та дезінформації на законодавчому рівні є необхідним кроком для організації подальшої системної протидії інформаційному впливу на суспільство.
Для цього необхідно:
- визнати факт існування “фейкових новин” та реальної загрози, що становить дезінформація для безпеки держави;
- усвідомити необхідність відповідальності етичного та правового характеру за розповсюдження такої інформації;
- закріпити у якості пріоритету державної політики проактивний характер державних стратегічних комунікацій як форми боротьби з дезінформацією;
- визначити просування власного наративу та побудову ефективної і стійкої системи державних стратегічних комунікацій як пріоритетний напрям протидії фейкам.
За відсутності законодавчого визнання проблеми інформаційної агресії, боротьба з дезінформацією залишатиметься неузгодженою системою локальних ініціатив неурядових інституцій та окремих дій органів державної влади, без створення системи превентивної протидії.
Україна, опинившись з 2014 року в умовах широкомасштабної дезінформаційної кампанії з боку РФ, більш двох років вибудовувала власне нормативно-правове забезпечення протидії фейкам. При цьому, в контексті європейської та євроатлантичної інтеграції України, така діяльність ретельно узгоджувалась з точкою зору закордонних партнерів, які постійно наголошували на необхідності пріоритету питань свободи слова над питаннями національної безпеки.
Водночас, саме завдяки ухваленню на початку 2017 року Доктрини інформаційної безпеки в Україні був чітко визначений механізм протидії інформаційній агресії, передбачено компетенції відповідальних органів влади у цій сфері та запроваджено підхід, який враховував пріоритети громадського суспільства та закордонних партнерів України.
Таким чином, інституціоналізація системи захисту інформаційного простору держави є пріоритетним кроком у напрямку протидії дезінформації та фейковим новинам.
Питання відповідальності
Окрім вже зазначених вище нормативно-правових та адміністративних аспектів протидії “фейковим новинам”, потребує визначення механізм притягнення до відповідальності суб’єктів поширення дезінформації.
Принципи демократичного розвитку сучасних цивілізованих держав полягають в тому, що права і свободи людини і громадянина мають найвищу цінність. При цьому, пріоритет прав та свобод неодмінно супроводжується обов’язками, які забезпечують прийнятний порядок співіснування усіх членів суспільства. Існування прав і свобод, які не кореспондуються з відповідними обов’язками, може призвести до конфлікту в суспільстві і деформації демократичних інститутів.
Держава в особі органів державної влади є монополістом на застосування механізмів відповідальності та санкцій за невиконання обов’язків. Ці механізми реалізуються через уповноважені державні органи (суд, органи сектору безпеки та оборони, регуляторні органи тощо). Водночас, наділення органів державної влади повноваженнями щодо притягнення до відповідальності за поширення “фейкових новин” несе в собі ризик зловживання таким правом та навіть цензурування ЗМІ, що не відповідає принципам демократичного суспільства.
Крім того, суб’єктивний характер оцінювання “фейкових новин” обумовлює необхідність проведення експертиз (в т.ч. і неурядовими структурами) з метою уникнення безпідставного притягнення до відповідальності.
З огляду на вищезазначене, пріоритетна роль в системі притягнення до відповідальності за поширення “фейкових новин” має належати не державі, а профільним інституціям громадянського суспільства (ІГС).
Зважаючи на монополію держави на застосування примусу та необхідність дотримання принципів невтручання в діяльність ЗМІ, оптимальними видаються два механізми притягнення до відповідальності за поширення фейкових новин:
- змішаний, коли притягнення до відповідальності здійснюється уповноваженим Законом органом влади за висновком ІГС. При цьому, санкції матимуть адміністративний характер (попередження, позбавлення ліцензій, відкриття кримінального провадження тощо);
- недержавний, коли висновок ІГС є достатнім для відповідної реакції суспільства, публічного осуду, що тягне за собою публічну недовіру суб’єкту поширення дезінформації та нівелює його значущість у соціумі (відмова від акредитації на заходах, втрата аудиторії тощо).
Найбільш ефективним є недержавний механізм з наступних підстав. По-перше, втрата довіри до ЗМІ та його фактичне “забуття” має довготривалий ефект. По-друге, публічний осуд не може бути унинкнено за допомогою адміністративних механізмів (наприклад, шляхом оскарження застосування санкції). По-третє, таке рішення засноване на колегіальній узгодженій позиції експертів, що виключає можливість впливу зацікавленої сторони на кінцеве рішення.
Втім, що найважливіше, такий спосіб заснований на принципах саморегуляції та невтручання держави в діяльність ЗМІ. А отже, виключається можливість владного впливу на сферу масової інформації.
Водночас, недержавний спосіб потребує існування ефективного та загальновизнаного в суспільстві органу саморегуляції ЗМІ, механізму прийняття рішення таким органом та застосування відповідного рішення. Адже без належної підтримки суспільством такого рішення, його ефективність буде мінімальною та матиме скоріш декларативний ефект.
Саме тому, на період становлення відповідних громадянських інституцій, можливо тимчасове застосування змішаного механізму, який передбачатиме, по перше, систему стримувань і противаг (держава не може застосувати санкцію без рішення ІГС), а, по-друге, чітко передбачений Законом суб’єкт застосування санкції, механізм прийняття рішення, види санкцій тощо
Основною проблемою застосування такого механізму є необхідність існування ініціативи від суб’єктів ІГС та підтримки такої ініціативи журналістською спільнотою.
Інші способи протидії “фейковим новинам”
Притягнення до відповідальності як спосіб реагування на дезінформацію є найбільш очевидним, втім не найефективнішим способом. Недоліком такого підходу є те, що притягнення до відповідальності — це реагування на вже здійснений факт. А фейки та інші т.зв. “активні заходи” зазвичай створюються так, щоб швидко поширюватись, фіксуватись у свідомості споживачів та гнучко підлаштовуватись під будь-які зміни, в тому числі нормативно-правового характеру. Будь-яке спростування, в тому числі публічне визнання компетентним органом фейкового характеру новини не зможе повністю нівелювати ефект від поширеної інформації.
Тому важливо враховувати та і інші способи протидії фейковим новинам, в т.ч. ті, на яких було наголошено вище:
1. поширення власного наративу;
2. спростування і розвінчування фейків;
3. застосування механізмів суспільної відповідальності за поширення “фейкових новин” і розбудову саморегуляції та співрегуляції медіасередовища;
4. підвищення медіаграмотності суспільства.
Підвищення медіаграмотності суспільства — комплекс превентивних заходів із вдосконалення здатності громадян самостійно виявляти фейки, опиратися маніпулятивному впливу, підлаштовуватися під зміни інформаційного середовища, розвивати власне критичне сприйняття інформації.
Таким чином, діяльність МІП в сфері протидії “фейковим новинам” сконцентрована на вищевикладених напрямках роботи та реалізовується в рамках проектних і програмних ініціатив по створенню системних спроможностей українського уряду і громадського суспільства нівелювати шкідливий маніпулятивний вплив, що створює загрози поступальному демократичному розвитку України на шляху інтеграції до Європейського Союзу та Північно-Атлантичного Альянсу.
