Як медіа вбивають?

Dmytro Zolotukhin
5 min readMar 18, 2019

Інформаційне суспільство зробило наше життя ще швидшим і зробило нас ближчими один до одного. До співрозмовника на іншому краю планети — всього лише кілька кліків мишею. Але, як і у випадку з відкриттям ядерної енергії, разом із благами та прогресом це також призвело до появи загроз і небезпек. Розвиток інформаційного суспільства може закінчитися самознищенням людства в конфліктах, розв’язаних за допомогою інформаційного впливу та розпалювання ненависті.

Радіо Тисячі Смертей

25 років тому — 7-го квітня 1994 року — єдина в Руанді радіостанція RTLM («Радіо Тисячі Горбів») оголосила про початок одного з найжахливіших геноцидів в історії людства. У результаті конфлікту між племенами хуту та тутсі, в країні за кілька місяців було вбито понад один мільйон осіб. Статистика повідомляє, що інтенсивність вбивств була вище, ніж у нацистських таборах смерті.

Бельгійці, колоністи Руанди, залучали до управління країною місцеву еліту, що складалася виключно з тутсі. Але, різниця між двома народностями хуту та тутсі мала не стільки етнічний, скільки соціальний відтінок: хуту, що розбагатів, міг асимілюватися з групою тутсі, а до збіднілого тутсі ставилися як до хуту. Це призвело до того, що поступово у свідомості хуту склалося переконання, що тутсі — гнобителі та вороги.

Ті, хто дивився фільм «Готель Руанда», пам’ятають голос диктора, який супроводжує сцени погромів та різанини. Це був голос Жоржа Руджі — ведучого радіостанції, бельгійця за походженням. У 2000 році його, його колегу-ведучу Валері Бемерікі (відому як «Диктор зла» або «голос геноциду») та інших співробітників радіостанції міжнародний трибунал засудив до тривалих термінів ув’язнення за розпалювання ненависті та заклики «розчавити тарганів» — тобто вбивати тутсі .

Жорж Руджу

Щоб оцінити роль радіостанції в цій трагедії, вчений з Гарварда Девід Янагізава-Дротт порівняв дані про стійкий сигнал радіостанції в руандійських селах із даними про кількість учасників ополчення та банд, які брали участь у геноциді.

У RTLM — однієї з двох станцій, які в Росії назвали б федеральними, — в розпорядженні було всього два передавача: один, 100-ватний, в столиці Кігалі, інший, 1000-ватний, на високому гірському піку Муе. «Тисяча Горбів» у назві станції — це тому, що Руанда і справді сповнена гір. Гори перекривають шлях радіосигналам, тому в деяких селах прийому немає, а в деяких покриття часткове. За допомогою карти рельєфу Янагізава-Дротт розрахував рівень сигналу в кожному населеному пункті.

Також вчений використав відомості про кількість людей, засуджених за участь у геноциді в кожному селі. У зоні впевненого прийому RTLM таких осіб виявилося на 62–69 відсотків більше, ніж там, куди сигнал не добивав зовсім. При порівнянні схожих руандійських сіл, що відрізняються лише наявністю сигналу RTLM, дослідник виявив 10-відсоткове зростання насильства, викликане радіопропагандою. Уже це спостереження ламає зручну теорію, що заклики до вбивства в ефірі — не причина, а наслідок настроїв широких мас. Зі статистикою в руках: де вранці пропаганда, там ввечері кров, а не навпаки.

За підрахунками Янагізави, на дикторі та редакторах RTLM лежить відповідальність приблизно за 45–50 тисяч убитих. Таким чином, десятки тисяч людей залишилися б живі, якби зламалася всього пара радіопередавачів.

Насильство має різні форми. Одні вбивці — любителі-одинаки (443 тисячі засуджених); їм радіо натякало, що за поділ майна убитих сусідів-тутсі нічого не буде. Інші — так звана «міліція» (77 тисяч засуджених): не люди з погонами і в кашкеті, а, скоріше, щось на зразок козацьких дружин, організованих добровольців. Кумулятивний ефект, виявлений Янагізава-Дроттом, стосувався якраз вербування таких загонів. Найкраще воно йшло, якщо не тільки саме село, де вербують, а й сусідні з ним потрапляли в зону впевненого прийому RTLM. Тобто головорізами в загони міліції йдуть, виходить, не тільки закінчені маніяки, але і звичайні люди, яким вистачило б несхвалення далеких сусідів, щоб передумати.

Зате коли всі навколо впевнені, що це не вбивство, а «праве діло», «священна війна», то примкнути до організованих «сил добра» дуже просто.

Дослідження Янагізави також показало, що коли частка радіослухачів у селі була більшою за 60–80 відсотків, рівень «насильства ополченців» стрімко зростав. Останні люди, що мають сумніви — серйозна перешкода на шляху в пропаганди, і цю меншість не можна недооцінювати. Тому так важливі джерела, які представляють іншу — «опозиційну» думку. Це прекрасно пояснює, навіщо російська влада намагається «дотиснути» соціальні мережі та блогосферу, або максимально її маргіналізувати.

Реакція Організації Об’єднаних Націй (ООН) на масові вбивства в Руанді була «ніякою». Лише 17 травня — через місяць — Рада Безпеки ООН ввела ембарго на ввезення зброї в країну. А переговори про введення миротворчого контингенту велися аж до кінця червня, коли рахунок загиблих ішов уже на сотні тисяч. Це говорить про те, що на систему міжнародних організацій і будь-яку підтримку ззовні сподіватися було годі.

Одна з найважливіших закономірностей, виявлених багатьма дослідниками, полягає в тому, що вплив пропаганди тим слабкіше, чим більш освічена аудиторія. Цей ефект спостерігався навіть в угарі руандійського геноциду. В економічних термінах — чим вище витрати людини, щоб отримати та опрацювати нову інформацію, тим більший попит вона пред’являє на прості картини світу, пропоновані пропагандистами.

Соціологічні дослідження Фонду громадської думки, проведені в Росії, кажуть, що молодь і люди середнього віку з вищою освітою, як правило, відкидають перекручування та замовчування інформації в державних інтересах. Але, групи населення з відносно низькими доходами й освітою вважають це цілком допустимим.

Ми не знаємо, чи вірять спікери російських федеральних ЗМІ у власні слова про фашистів, другий голокост або радіоактивний попіл. Але, так чи інакше, вони формують громадську думку. І ця думка загрожує вибухами насильства.

Примітно, що у Russia Today свій “особливий” погляд і на цю африканську історію: не такі й невинні були ці 500 тисяч жертв, як їх виставляють так звані західні ЗМІ. «Еліти тутсі вірили, що вони богообраний народ, євреї Африки, природжені правителі мільйонів селян-хуту». Словом, повідомляє нам державне ЗМІ, яке транслює світу офіційну позицію російської влади, півмільйона людей (або мільйон) вирізали не дарма. Було за що.

--

--

Dmytro Zolotukhin

Ex-deputy minister of information policy of Ukraine. Founder of the Institute for Postinformation Society. Founder of OSINT Academy. Infowars practician.