Теракт у мадридському посольстві України: історія російської присутності

У середу, 30 листопада, за даними іспанських ЗМІ, у посольстві України в Мадриді пролунав вибух, внаслідок чого постраждала одна людина. Повідомлення про вибух надійшло о 13:15.

На адресу посольства надійшов пакет на ім’я посла Сергія Погорельцева. Це підтвердив сам дипломат. Він розповів, що його секретар зауважила, що посилка не має зворотної адреси, і викликала коменданта посольства. Чоловік вирішив у саду перевірити вміст пакету. “У пакунку виявилася коробка, тож у коменданта з’явилися підозри і він сам — щоби нікого не було поруч — вийшов із цією “поштою” на подвір’я перед тим, як її відкрити. А щойно відкрив, почув, що там щось клацнуло, моментально її відкинув, і вже тоді почув вибух”, — розповів Сергій Погорельцев.

“Попри те, що комендант посольства вже не тримав коробку в руках, вибух пошкодив йому руки, і він каже, що дістав щось на кшталт контузії”, — додав посол.

Погорельцев наголошує, що попри те, що йдеться не про потужну вибухівку, а про невеликий пристрій — наслідки були б іншими у разі, якби не обережність його підлеглих: “Я насамперед хочу відзначити співробітників посольства, бо якби не їхні професійні дії, наслідки би були значно серйозніші”.

Іспанія — рідна земля російської розвідки та бандитизму

11 вересня 1998 року прем’єр-міністром Росії призначили Євгена Примакова. Це було дуже важке рішення для «сім’ї» Єльцина, яка фактично керувала країною замість хворого президента. Однак для збереження хоч якогось балансу необхідна була незалежна фігура. Особливо після того, як 17 серпня 1998 року прем’єр-міністр Сергій Кирієнко (який сьогодні є першим заступником голови АП РФ) оголосив про дефолт Російської Федерації.

До речі, згодом різні дослідження причин дефолту, серед іншого, вказали на те, що успішний бізнесмен і близька людина «сім’ї» Борис Березовський також доклав руку до фінансового краху, активно займаючись спекуляціями на ринку державних короткострокових облігацій РФ.

У той момент, коли Примаков став прем’єр-міністром, Борис Березовський уже півроку як обіймав посаду виконавчого секретаря СНД, що, по суті, було досить декоративною, дипломатичною посадою. Однак, за словами самого прем’єра, Березовський дуже хотів бути «сірим кардиналом», що, звісно ж, для розвідника Примакова було абсолютно неприйнятним.

Перше, що зробив Примаков, отримавши посаду, — неофіційно запросив усіх керівників спецслужб і попросив їх про підтримку та співпрацю у справі наведення ладу з розкраданнями в економіці (одним із них був і керівник ФСБ Володимир Путін).

Поворотним моментом війни з Березовським стала прес-конференція підполковника ФСБ Олександра Литвиненка та його колег в інформаційному агентстві «Інтерфакс» 17 листопада 1998 року. Співробітники ФСБ заявили, що керівництво замовило їм вбивство Бориса Березовського, з яким Литвиненко, за його власними словами, був знайомий із 1994 року.

На початку лютого 1999 року компанії «Аерофлот» і «Сибнафта», які вважалися “сімейними бізнесами Єльцина” піддаються обшукам. Примаков обіцяє «посилення боротьби зі злочинністю та корупцією», після чого Березовський починає контратаку в публічному просторі. Єльцин негайно починає процедуру усунення Березовського з посади секретаря СНД, а Примаков уже відверто ганьбить на камеру.

Після прес-конференції Литвиненка та його колег з’являється ще одне відео, на якому так званий журналіст Сергій Доренко (який неодноразово визнавав свою роботу на Березовського) нібито інтерв’ює офіцерів Управління з розробки і припинення діяльності злочинних організацій (УРЗО) ФСБ 20 квітня 1999 року.

УРЗО ФСБ було сформовано 1996 року і спочатку мало назву Управління перспективних програм ФСБ. Інформації про цей підрозділ у відкритому доступі трохи більше, ніж достатньо. Однак, як насправді діяв цей заповідник ефесбешних вбивць, нікому не відомо.

Начальником цього управління було призначено генерала ФСБ Євгена Григоровича Хохолькова, який раніше служив у КДБ Узбекистану. Його заступником став Олександр Костянтинович Макаричев, який курирував той самий 7-й відділ, який майже в повному складі пішов на ту публічну прес-конференцію Литвиненка.

Приблизно в той самий період часу або трохи раніше в інформаційному просторі Росії з’явилася легенда про «Білу стрілу» — такий собі міфічний підрозділ спецслужб, який мав ліцензію на відстріл бандюків.

Однак, насправді метою УРЗО були не лише представники злочинної спільноти, або навіть зовсім не вони. Тривалий час у пресі обговорювали, чи можуть такі підрозділи, як УРЗО або його аналоги у ГРУ МО РФ, бути виконавцями вбивства Анни Політковської та інших журналістів у Росії?

Публічне інтерв’ю Доренку дали начальник 7-го відділу (відділ з боротьби з бандитизмом) УРЗО ФСБ підполковник Гусак Олександр Іванович, заступник начальника 7-го відділу УРЗО ФСБ підполковник Литвиненко Олександр Вальтерович і старший опер 7-го відділу УРЗО ФСБ майор Понькін Андрій Валерійович. Усі вони внесені в базу “Миротворець”.

Литвиненко почувається комфортно в кадрі і розповідає про отриману інформацію, що «Абрамича хлопнуть» (вб’ють Березовського. Його колеги розповідають про вказівку керівництва ФСБ викрасти молодшого брата Умара Джабраїлова — Хусейна, з метою його обміну на своїх колег у чеченському полоні.

Умар Джабраїлов колись балотувався у президенти Росії, а Хусейн — у президенти Чечні. До 2017 року Умар був членом партії «Єдина Росія» до того моменту, поки його не вигнали за стрілянину з пістолета в готелі Four Seasons.

Слід особливо зазначити, що у своїх відеоінтерв’ю офіцери УРЗО ФСБ говорили про керівників спецслужби досить високого рівня, однак про Володимира Путіна в цих відео не згадують. Це викликає інтерес, позаяк Путін очолив ФСБ за два місяці до призначення Євгена Примакова прем’єр-міністром — 25 липня 1998 року.

Трохи згодом, у 2007 році іспанський суддя Бальтасар Гарсон ініціював розслідування щодо бандитського угруповання “Тройка”, яке вже в 2015 році досягло обвинувального висновку обсягом у 460 сторінок. Головними об’єктами вивчення іспанських спецслужб і правоохоронців стали Геннадій Петров і Олександр Малишев, які, за інформацією російських журналістів, познайомилися ще в знаменитих «Хрестах» — слідчому ізоляторі міста Санкт-Петербурга.

На думку іспанських слідчих, Петров і Малишев відповідно представляли інтереси тамбовського і малишевського ОЗУ. За деякий час ці два угруповання практично злилися в одне і в медіа світилися під назвою «тамбовсько-малишевського». Але така «братська любов» виникла не одразу.

Лідером «тамбовських» завжди вважали путінського соратника пітерських часів Володимира Кумарина (пізніше взяв прізвище матері і став Барсуковим). Якось Олексій Навальний, відповідаючи на цирковій виклик на дуель від голови Росгвардії Віктора Золотова, пригадав йому фотографії з похорону пітерського кримінального авторитета Романа Цепова, на яких засвітився і Володимир Кумарин.

Віктор Золотов, нинішній очільник “Росгвардії” та соратник Рамзана Кадирова, тоді виконував обов’язки охоронця Анатолія Собчака та його доньки Ксенії Собчак.

Справа «російської мафії», про яку іспанські медіа трубили з 2008 року, будувалася на окремих фактах про те, що в період з 1996 по 2008 рік комерсанти з Санкт-Петербурга переводили свої активи до Іспанії, щоб відмити кримінальні гроші (якраз в ті часи, коли Володимир Путін тільки-но увійшов до бандитських кіл Санкт-Петербурга, виконуючи замовлення своїх шефів з ФСБ та Анатолія Собчака).

Список підозрюваних, потім також відображений у документі про припинення кримінального переслідування, практично не містить знайомих або резонансних прізвищ.

Проте з високою часткою імовірності можна припустити, що деякі з прізвищ підсудних або їхніх подільників могли бути відомі російському розвіднику, який працював у Мадриді — Сергієві Скрипалю.

28 вересня 2018 року британський журналіст Марк Урбан розповів про свою нову книгу The Skripal Files, опубліковану видавництвом Macmillan. Після розвалу Союзу офіцер ГРУ Сергій Скрипаль настільки розчарувався у своїй службі, що хотів звільнитися. Однак йому не дали цього зробити і відправили на посаду секретаря посольства з питань науки і техніки до Мадрида, куди він потрапив у вересні 1993 року.

Саме там, за словами Марка Урбана, який тривалий час інтерв’ював Скрипаля, російський військовий розвідник потрапив у поле зору британської МІ-6 та був завербований британцями. У статті про Сергія Скрипаля журналісти The New York Times Майкл Швіртц та Елен Баррі стверджують, що російські спецслужби (зокрема і сам Скрипаль) володіли повною інформацією про бандитські оборудки “тамбовсько-малишевського угрупування”, до якого був причетний і сам Путін.

І після звільнення Скрипаль контактував з іспанською розвідкою CNI. Іспанська розвідка CNI, що брала активну участь у розслідуванні і кримінальному процесі над «тамбовськими». Її офіцери навіть давали свідчення. Скрипаля ж отруїли в той самий час, як у Мадриді тривав судовий процес, що розпочався 18 лютого, а закінчився у квітні 2018 року.

І Скрипаля, і Литвиненка (якого також отруїли полонієм уже тоді, коли квиток до Мадрида лежав у його кишені), і Владислава Резника (депутат Держдуми і колишній успішний підприємець із Санкт-Петербурга, в компанії якого працював Дмитро Медведєв) пов’язували з масштабними бандитськими оборудками по відмиванню в Іспанії коштів, здобутих злочинним шляхом. Усі ці процеси були безпосередньо пов’язані з Володимиром Путіним особисто.

Через півроку після замаху на Сергія Скрипаля суд Іспанії повністю виправдав 17 підсудних, стосовно яких іспанська прокуратура і спецслужби працювали більше 10 років. Іспанія просто відмовилася від звинувачень тих, кого цілих десять років іменували не інакше як «російська мафія».

За словами Олександра Гофштейна, російського адвоката, який захищав одного з обвинувачених — депутата Держдуми РФ Владислава Резника, — як такого виправдувального вирока в іспанському суді ніхто не оголошував. Очевидно, іспанські правоохоронці хотіли зберегти хоча б обличчя. Іспанських адвокатів, які працювали на підсудних, просто запросили до суду і видали їм документ, який свідчив, що тепер їхні клієнти не є обвинуваченими.

Іспанія — земля замовних вбивств

Олександр Литвиненко незадовго до своєї смерті мав летіти до Мадрида для надання свідчень для іспанських правоохоронців. Перед тим він відвідав представників ізраїльських правоохоронних органів, щоб надати свою інформацію про злочинну діяльність ФСБ. Аутентичність цього документу оспорюється.

Олексій Кімович Антропов — практично єдиний співробітник УРЗО (начальник відділення 3-го відділу), який є вихідцем із розвідувальних органів. 1994 року він закінчив КІ (так званий Червонопрапорний інститут Андропова — кузня кадрів радянських і російських «цивільних» розвідників), а 2007 року — Російську академію державної служби при президентові РФ. У 2009–2014 роках — заступник генерального директора — директор з безпеки ВАТ «Атоменергомаш».

У лютому 2014 року Антропов став заступником генерального директора зі стратегічних питань АТ з генерації енергії АЕС «Аккую» і паралельно увійшов до складу рад директорів низки підприємств атомної енергетики.

АЕС «Аккую» — це проект Сергія Кирієнко на посаді голови “Росатома” в Туреччині, атомна електростанція, яку будують за російські гроші. Після інциденту з російським літаком на кордоні Туреччини, коли турки безжалісно збили порушника держкордону, будівництво АЕС зупинилося, а співробітники «Аккую Нуклеар» отримали повідомлення про скорочення без пояснення причин в усній формі.

Засмучені співробітники підприємства дуже активно розповідають на форумах і в соціальних мережах про те, як Антропов використовує своє нинішнє становище для збагачення, ну і пригадують йому «замовлення» вбивства мера Нафтоюганська, яке “повісили” на власників нафтової компанії “Юкос” Ходорковського та Невзліна.

Не лише Антропов вибився в люди після служби в «управлінні кілерів ФСБ». Генерал-лейтенант Євген Хохольков, колишній начальник управління 1 липня 2016 року увійшов до першої десятки партії «Патріоти Росії» на виборах депутатів Держдуми РФ сьомого скликання, яка набрала 0,59% голосів. У 2018 році партія підтримала Путіна на виборах президента.

Олексій Антропов неодноразово виринав в українських медіа. В контексті його зв’язків з “солсберійськими вбивцями” Петровим і Бошировим ходили чутки про те, що саме він колись вербував екс-громадянина РФ, який проживав в Одесі з такими самими паспортними даними, які були використані в якості прикриття для одного з “солсберійський грушників” — Мішкіна (Петрова).

Висновок

Російська розвідувальна і мафіозна (що, по суті, одне й те ж) присутність в Іспанії і досі, практично, нічим не обмежена. Це говорить про те, що посольство України в Мадриді могло стати об’єктом терористичної атаки навіть без якоїсь окремої вказівки “згори”. Кволість та безпорадність європейського законодавства та правоохоронних органів перед російською корупцією ставить усіх європейців під таку саму загрозу, як і українців.

Адже, хоч теракти відбувся на території посольства — все ж це Іспанія. А значить завтра росіяни можуть зажадати вбити якогось українця на вулицях Барселони, чи Валенсії, чи того ж Мадриду.