Пригоди Пригожина

З травня 2014 року найманці, набрані у групу Дмітрія Уткіна з позивним “Вагнер” вступили до бойових дій на території України. 14 червня 2014 року найманці цієї групи за допомогою ПЗРК “Ігла” збили український літак Іл-76 при заході на посадку в аеропорту м. Луганськ. В катастрофі загинули 40 українських десантників та 9 членів екіпажу. З того часу група “Вагнера” бере участь у збройних конфліктах по всьому світі.

“Вагнерівці” VS. Delta Force

7 лютого 2018-го поблизу сирійського міста Дейр-ез-Зор стався чотиригодинний бій, в якому військові США знищили кілька десятків найманців групи “Вагнера”, яку контролює Євген Пригожин. Детальну історію цього бою описали журналісти New York Times.

У статті фігурує цифра 200–300 загиблих, включаючи військовослужбовців сирійської сторони, хоча ні сирійці, ні Кремль не визнають цю цифру. Жоден військовий США в зіткненні не постраждав.

Про інцидент писали російські медіа. Багато хто з загиблих російський найманців був встановлений, хоча ФСБ і ГРУ провели ретельну роботу, щоб родичі загиблих не спілкувалися з журналістами.

Служба безпеки України встановила 206 російських найманців, які брали участь в тому бою. Більше 80 загиблих росіян встановлені поіменно. Серед них СБУ назвало і Лебедєва Андрія Миколайовича, який підозрювався в причетності до збитого українською Іл-76 в районі аеропорту міста Луганська, через що загинули 49 українських військовослужбовців. Генерал СБУ у відставці Ігор Гуськов продовжує ідентифікацію всіх найманців “Вагнера” ​​поіменно до сьогодні.

Історія цього бою і причини таких принизливих наслідків для “Вагнера”, на сьогодні встановлено, практично, повністю. Виною всьому послужила як завжди боротьба між різними наближеними Путіна. В даному випадку, між міністром оборони Сергієм Шойгу і “кухарем” Євгеном Пригожиним.

Метою операції російських бойовиків був нафтовий завод Коноко. Присутність “Вагнера” в Сирії ​​пов’язана, в тому числі, з домовленістю між режимом Асада і Кремлем про те, що компанії, афільовані з Євгеном Пригожиним, керуватимуть нафтогазовими ресурсами і активами в Сирії.

На шляху “Вагнера” ​​до нафтового заводу розташовувалися позиції курдів та їхніх союзників-американців. Першими вогонь по курдських позиціях відкрили сирійські війська. А підрозділи російських найманців почали свій рух у напрямку до заводу.

13 лютого 2018-го командувач ВПС Центрального командування Збройних сил США генерал-лейтенант Джеффрі Херріган на зустрічі з журналістами сказав: “Ми негайно зв’язалися з російськими представниками по спецлінії для врегулювання конфліктних ситуацій, щоб оповістити їх про неспровокованій атаці на позиції СДС і коаліції”. Він також заявив, що російське командування і до того попереджалося про те, що в цьому районі знаходяться американські збройні сили.

Однак, офіційні особи Міністерства оборони РФ в Сирії вважали за потрібне уникнути відповіді в своєму звичайному стилі “їх там немає”. Після того, як військове командування підрозділів США виконало всі процедури щодо запобігання прямого конфлікту, менш ніж за чотири години авіація, артилерія та ПТРК Javelin знищили об’єднані сили вагнерівців та сирійців, вбивши, щонайменше 80 найманців “Вагнера”.

Не дивлячись на те, що група “Вагнера” ​​використовує базу підготовки в російському Молькіно, яка раніше належала ГРУ МО РФ, найманці не підкоряються керівництву російського міноборони.

Сергій Шойгу також недолюблює підопічних Пригожина, бо найсолодші бізнес-теми дістаються, в більшості своїй, кухарю Путіна. З цієї причини, “вагнерівців” вирішили покарати. Підлеглі Шойгу в Сирії офіційно ніяк не відповіли на заклик американських збройних сил — “не губити своїх” і зупинити атаку. Найманці “Вагнера”, фактично, були відправлені на забій командуванням російських сил в Сирії.

Через півроку після розгрому “вагнерівців” під Дейр-ез-Зором в медіа стали все частіше з’являтися публікації про сварку між Шойгу і Пригожиним. У жовтні того ж 2018 року на російському ресурсі Ura.ru, де часто розміщують свої матеріали російські спецслужби, з’явилося інтерв’ю з, нібито, анонімним бійцем “Вагнера”, в якому він зізнався, що кішка пробігла між міністром і “кухарем” ще в 2016-му після першого взяття сирійської Пальміри.

За словами аноніма, який, нібито, воював на Донбасі і в Сирії, Шойгу першим поспішив доповісти Путіну: “Ми взяли Пальміру”, а Пригожин обурився: “Це ми брали Пальміру, а не ви!”.

Не виключено, що саме після цієї суперечки Пальміра знову опинилася в руках терористів. Таким чином, Пригожин міг віддати наказ відвести підрозділи “Вагнера”, щоб дати можливість Шойгу показати, як він насправді “візьме Пальміру”.

Після появи публікацій про сварку між Шойгу і Пригожиним, останній з’явився на зустрічі міністра оборони Росії і командувачем Лівійської національної армією (ЛНА) маршалом Халіфою Хафтаром, ніж ще більше загострив розмови про його реальну роль в збройних конфліктах, які Росія веде по всьому світу.

Однак, схоже, що все це були лише наслідки зіткнення амбіцій Шойгу і Пригожина. Ще з весни 2017 року медіа почали розноситися чутки про появу в Сирії інших приватних військових компаній. Так, 13 травня 2017 року саудівське видання, з символічним для росіян назвою, “Аль-Ватан” написало про те, що в Сирії, нібито, з’явився батальйон під назвою “TURAN”, до лав якого були набрані і підготовлені в Росії представники мусульманських спільнот кавказьких країн.

Однак, перші згадки про ПВК “Туран” почали з’являтися в російських виданнях ще раніше, і отримали великий резонанс. Стали з’являтися навіть, нібито, фотографії бійців цього самого “Турана”. Джерелом фотографій і даних називали кореспондента близького до ГРУ МО РФ видання “Anna News”, яке проводило спеціальні інформаційні операції проти України, Олега Блохіна.

Інформація про ПВК “Туран” почала обростати легендами. На латвійському інформаційному ресурсі Baltnews, яке часто публікує матеріали прокремлівського характеру, навіть з’явилося інтерв’ю з людиною, яка стверджувала, що він особисто служив в ПВК “Туран”.

Все це тривало до того моменту, як Руслан Левієв, що контролює проект “Conflict Intelligence Team», написав розслідування, в якому доводив, що ніякого “Турана” не існує, а існує лише легенда, придумана журналістами. У відповідь Левієв, звичайно ж, отримав звинувачення в тому, що він працює на американські спецслужби. А через рік, і сам Левієв був спійманий на маніпуляціях про те, що в Сирії, нібито, діяла ПВК з України.

Інформація про присутність в Сирії ще однієї ПВК — “Патріот” з’явилася після поразки під Дейр-ез-Зором. Її джерелом став, нібито, опозиційний телеканал “Дождь”, який пов’язав, нібито, нову військову компанію з російським міністерством оборони. Курйозним є факт про те, що у відповідь на це Євген Пригожин створив медіагрупу для здійснення своїх інформаційних операцій, яка також отримала назву “Патріот”

Одне з пояснень цього хаосу запропонував телеграм-канал “Reverse side of the medal” (RSOTM), який публікує інформацію від представників спільноти російських найманців. За словами представників RSOTM, і ПВК “Туран” і ПВК “Патріот” є не більше, ніж юридичним і медіа-прикриттям для бійців Сил Спеціальних Операцій Міністерства оборони Росії.

На певному етапі Сергій Шойгу подумав, що має скласти конкуренцію Пригожину. Тому, щоб мати можливість так само “пиляти” бюджети на війні, а не віддавати озброєння, набраними за оголошенням, м’ясникам Пригожина, необхідно створити свої особисті ПВК, які будуть прикриваючись брендом “Вагнера”, виконувати завдання Шойгу і заробляти для нього гроші.

Практично, відразу після появи інформації про ПВК “Патріот”, конфлікт між Шойгу і Пригожиним перемістився до Центральноафриканської Республіки (ЦАР). Поворотним моментом в протистоянні стало вбивство російських журналістів зі знімальної групи Орхана Джемаля, які приїхали в ЦАР від імені “Центру управління розслідуваннями” Михайла Ходорковського знімати фільм про діяльність ПВК “Вагнера”.

Після вбивства Джемаля і його колег, підозра, природно, впала на бойовиків Євгенія Пригожина. А співробітники підконтрольного Пригожину медіа РІА ФАН навіть організували інформаційні спецоперації проти “Центру управління розслідуваннями”, щоб звинуватити Ходорковського в смерті журналістів. А от, той самий “Дождь”, який повідомив раніше, про ПВК “Патріот” в Сирії, поклав відповідальність за вбивство журналістів саме на структуру, підконтрольну Шойгу.

Вбивство могло бути скоєно з метою підставити найманців Пригожина, щоб видавити його з ЦАР. Цікаво, що авторкою матеріала про, нібито, причетність ПВК “Патріот” до вбивства журналістів, була Лілія Яппарова, яка пізніше перейшла на роботу до видання “Медуза”, де постійно публікує розслідування про Пригожина та його оборудки як на території Росії, так і за кордоном.

В кінці 2020 року, російські телеканали стали забезпечувати піар-супровід військової присутності Росії в ЦАР, що стало джерелом витоків інформації про дії найманців в Африці. Відеоролики російських телеканалів і соціальні мережі дали можливість ідентифікувати, які компанії забезпечують доставку зброї в ЦАР.

Доставка техніки і зброї — це величезні бюджети, які є особистою годівницею тих, хто контролює присутність найманців в ЦАР. Тож, конкуренція між Шойгу і Пригожиним за ці бюджети постійно зростає. Так, згадане вище, співтовариство RSOTM початок натякати на присутність ПВК “Патріот” в Сирії ще в березні 2020 року.

Такі ж натяки вони стали робити і після, що вийшли на російських телеканалах, відеороликів про присутність російських найманців в ЦАР.

Особливий інтерес викликають їх натяки на ПВК “Патріот” навіть при цитуванні РІА “ФАН”, яке контролюється Пригожиним.

Цікавим аспектом для аналізу є поведінка медіа-ресурсів Євгена Пригожина. Так, його РІА “ФАН” постійно і дуже ретельно висвітлює те, що відбувається в ЦАР. Серед іншого, журналісти Пригожина зробили великий сюжет, в якому, серед іншого, міністр оборони ЦАР Марі Ноель Койара дякує Сергію Шойгу, який виступив підписантом угоди з ЦАР з ініціативи президента ЦАР Фостен Арканжи Туадери, який був переобраний завдяки Кремлю.

Так чи інакше, конкуренція між Пригожиним і Шойгу на цьому не закінчиться. Залишаються питання: хто ж насправді воює в ЦАР? Найманці Пригожина, або позаштатні бійці російського ССО під брендом Шойгу і ПВК “Патріот”? А може бути і ті і інші?

2 лютого 2021 року телеграм-канал “Рибар”, який також пише про події в спільноті російських найманців і, якого часто репоста телеграм-канал RSOTM, написав про те, що начальник нігерійського Генштабу Лео Ірабор пообіцяв ліквідувати ісламістське терористичне угрупування “Боко Харам” шляхом запрошення в країну представників групи “Вагнера”.

Першоджерелом цієї інформації став уже згаданий арабомовний ресурс “Аль-Ватан”. Інформацію підтвердили Nigerian Tribune і Nigerian Observer.

Не дивлячись на те, що нафтові активи Нігерії, переважно, знаходяться під контролем американської сторони, в країні вже тривалий час активно діє інша російська компанія “РСБ-Груп” Олега Криницина. За його власними заявами, він з 2011-го року спілкується з представниками нігерійських дипломатичних представництв.

Однак, в період 2016–2018 років Криницин багато сил витратив на суперечки зі своїми колегами по спільноті російських найманців. Чимало списів було зламано в палких суперечках, організованих в закритих групах на Фейсбуці. Опоненти Криницина переконували, що “він ніяке не ПВК, а просто ЧОП” (приватне охоронне підприємство), а ресурси інвестувалися не в підготовку бійців, а в піар.

І тим не менше, присутність Криницина в Нігерії оскаржити складно, бо навіть сервіс GetContact за номером його телефону видає досить такі теги.

Криницин також викладає авіаквитки на рейс TK0623 авіакомпанії Turkish Airlines за маршрутом Стамбул-Абуджа.

Ще однією країною, де підтверджено перебування російських найманців, є Південний Судан. І, незважаючи на те, що ситуація в Південному Судані пішла з перших шпальт міжнародних видань, росіяни продовжують свариться між собою на території цієї країни.

Так, на початку січня цього року російський журналіст Ілля Варламов, а також засновник “Медіазони” і учасник групи Pussy Riot Петро Верзілов вирішили повторити проект покійного Орхана Джемаля і його колег, але вже в Південному Судані, де Пригожин контролює місцеву владу.

Варламова, його дружину Любов, Верзилова, підприємця Вадима Гінзбурга і директора Європейської гімназії Івана Боганцева затримали місцеві військові, нібито, за зйомку військових об’єктів і використання для зйомок дрона.

Щоб коментувати такі події в потрібному ключі, на базі РІА “ФАН” була, нібито, створена група фахівців з назвою “Центр порушення прав людини” (ЦНПЧ), яка опублікувала матеріал про затримання Варламова і Верзилова, переконуючи читачів, що інцидент складно вважати порушенням прав людини, бо росіян звільнили до кінця того ж дня.

На цьому заочна дискусія з Варламовим не закінчилася. Гротескний ЦНПЧ опублікував матеріал, в якому знову звинувачував Варламова в маніпуляціях і пропаганді в інтересах “заходу”. Варламов та Верзилов могли отримати замовлення на якісь сюжети з Південного Судану, також пов’язані з “Вагнером”. Їх замовником міг виступити і Шойгу.

Ще один конфлікт між Шойгу і Пригожиним відбувся в Мозамбіку. Його жертвами, як і в сирійському Дейр-ез-Зорі, стали п’ятеро найманців групи “Вагнера”.

У квітні 2018 року (саме тоді, коли протистояння між Шойгу і Пригожиним увійшло в гарячу фазу, а його жертвами стали понад 80-ти російських бійців), Міністерство оборони Росії підписало міжурядову угоду з військовим відомством Мозамбіку, в рамках якого планувалося посилити військову співпраця двох країн.

Але, Пригожину це, звичайно, не сподобалося і він вирішив відправити своїх людей в Мозамбік без якої б то не було попередньої підготовки. А так як все необхідне озброєння і техніку найманці “Вагнера” ​​могли отримати тільки від МО Росії, то довелося “диким гусям” воювати тим, що є. В жовтні 2019 року стало відомо, як мінімум, про п’ятьох бійців “Вагнера”, які загинули в Мозамбіку. Їх тіла були обезголовлені повстанцями, які влаштували засідку на дорозі і розстріляли автомобілі.

Вже неодноразово в медіа з’являлася інформація про те, що після сварки Пригожина і Шойгу забезпечення “Вагнера” ​​катастрофічно погіршилося. Про це пише в своїй неопублікованій книзі і колишній найманець “Вагнера” ​​Марат Габідуллін, інтерв’ю з яким опублікувала та сама журналістка “Медузи” Лілія Яппарова.

Експерти по Африці також вважають вагнерівців недостатньо підготовленими. Так, Жасмин Опперман каже, що “росіяни не розуміють місцеву культуру, не довіряють місцевим солдатам і змушені боротися в жахливих умовах проти ворога, який набирає все нові і нові обороти”.

Поставки російської зброї до ЦАР: як “підставляють” Україну

У кінці 2020 року в ефірі ключових російських телеканалів з’явилися сюжети про розвантаження вантажних літаків Іл-76 у аеропорті Бангі (столиці Центрально Африканської Республіки — ЦАР). Це Кремль хизувався прибулими до ЦАР військовими радниками та бойовиками російських приватних військових компаній “Вагнера” та “Патріот”.

В той же день, 27 грудня, телеграм-канал #ЧЕРГОВИЙПОКРАЇНІ написав про конфлікт в ЦАР, активну участь в якому беруть російська та французька сторона. За домовленістю з керівництвом ЦАР, Міністерство оборони Росії відрядило в африканську країну своїх “військових радників” та військову техніку. А офіційний Париж висловив занепокоєння дестабілізацією у своїй колишній колонії.

28 грудня 2020 року стали з’являтися повідомлення про те, що один з літаків, що приземлилися напередодні у Бангі, є Іл-76TD (EX-76003, серійний: 1033418596), який належить, зареєстрованій в Україні, компанії “Fly Sky Airlines”. Це підтверджується окремими даними сервісу Flightradar та фотографіями літака з аеропорту Кігалі в Руанді, яка є базою для перевалки російської зброї до різних країн Африки.

Уряд Руанди також підтримує офіційну владу ЦАР та непогано заробляє на прикритті поставок російської зброї до країн Африки, включно з тими, що знаходяться під міжнародним ембарго.

Згаданий літак Іл-76ТД, який формально обслуговується в Киргизстані, до липня 2020 року експлуатувався компанією Azee Air (Казахстан) під номером UP-I7650, та, зокрема, здійснював перельоти з Абу-Дабі до Лівії.

Дана компанія була звинувачена у доставці зброї до Лівії, з метою передачі силам генерала Халіфи Хафтара, який воював проти, визнаного на рівні ООН, Уряду національної згоди. Не зважаючи на заперечення звинувачень з боку компанії, Казахстан скасував ліцензії “Azee Air”. Ймовірно, це і стало причиною передачі її активів (включно з літаками) українській компанії “Fly Sky Airlines”.

Згідно з даними сервісу інформації про юридичних осіб YouControl, ТОВ “Флай Скай Ейрлайнз” (43061957) зареєстроване 14.06.2019 та належить Резніченко Олександру Сергійовичу. Він також є власником ТОВ “СА-Карго” (38317168). А згідно з даними сервісу GetConnect мав безпосереднє відношення до авіакомпанії Europe Air (“Європа Ейр”), що була заснована в жовтні 2013 року. Номер телефону, вказаний при реєстрації ТОВ “СА-Карго” (+380 97 473 23 28), належить Олександру Резніченко, однак сервіс GetContact вказує, що він працює у “Європа Ейр”.

Людина з таким ім’ям, також контролювала дві російські компанії ООО “Югра-ТРАНСФЕР” (ИНН: 8610027054 ОГРН: 1128610000420) та ООО “ТЭМПИКО” (ИНН: 8610030385 ОГРН: 1208600009420), які обслуговували аеропорт “Советский”, що знаходиться у Ханти-Мансійському Автономному окрузі в Росії.

Засновником і бенефіціаром “Європа Ейр” була киянка Катерина Нефьодова. Керівником — Кравченко Віктор Олексійович. До флоту компанії входили ті самі Іл-76TD, здійснюючи польоти з аеропорту Шарджа (ОАЕ), в той час, як офіційно аеропортом компанії було зазначено Кривий Ріг. Флот “Europe Air” складався з п’яти вантажних літаків Іл-76ТД (бортові номери: UR-BXS, UR-CMC, UR-CRN, UR-CRP и UR-EAB). Усі вони були взяті в лізинг у компанії INFINITE SEAL INC (Британські Віргінські острови). Середній вік флоту — близько 29 років. Найновіший літак був виготовлений в 1992 році, найстаріший — в 1983 році.

Влітку 2019 року “Europe Air” втратила два літаки, у Лівії. За даними окремих джерел, літаки, що приземлилися у лівійській Аль-Джофрі були знищені вогнем турецького безпілотника. Причиною стала підозра у доставці зброї військам Хафтара. Туреччина, на той час, також підтримувала Уряд національної згоди, в той час як російська сторона надавала підтримку генералу Халіфі Хафтару, який хотів захопити владу.

27 липня 2019 року Державна авіаційна служба України призупинила дію сертифікату експлуатанта авіакомпанії “Europe Air” №UK 046. Причиною зазначається рішення відповідної Комісії, що сертифікує придатність літаків, екіпажів, технічного персоналу.

Після цього, компанія “Флай Скай Ейрлайнз” успадкувала літаки, які раніше експлуатувала компанія “Europe Air”. Крім того, кілька техніків, які працювали у компанії “Europe Air” також приєдналися до “Fly Sky Airlines” у 2019 р.

За даними “Центру дослідження Африки”, власником літаків “Europe Air” була офшорна фірма Infinite Seal Inc., що зареєстрована на Британських Віргінських островах. Однак, експерти стверджують, що і це формальна прокладка. Справжнім власником знищених у Лівії літаків називають вірменську авіакомпанію-експлуатанта Veteran Avia LLC. Компанії під такою самою назвою зареєстровані у також Греції, Індії, Пакистані, Великобританії та є офісами вірменської компанії. За цією мережею стоїть мешканець ОАЕ, керівник компанії “Sky One FZE”, підприємець із індійським прізвищем Джайдіп Мірчандані (Jaideep Mirchandani).

За даними Держдепу США, Мірчандані належать авіакомпанії: Rayyan Air Pvt Ltd., Veteran Avia LLC, Aerospace One, S.A., Agneet Sky Limited, Aeolus FZE, Aerospace Company FZE, Aircon Beibars FZE, та Aristeidis A. Pappas. З огляду на зазначене, є всі підстави вважати, що ця особа контролювала і діяльність «Europe Air», а зараз може контролювати “Fly Sky Airlines”.

Бюро промисловості та безпеки США вважало, що Джайдіп Мірчандані та члени його родини здійснювали дії, що суперечать інтересам національної безпеки та зовнішньої політики США (мова йшла про використання зареєстрованого у США літаку для транспортування російської валюти і зброї задля підтримки уряду Сирії). За це і Мірчандані і його компанії були внесені до «чорного списку». Але вже у 2016-му році стало відомо, що його було вилучено з цього списку.

За схемою, подібною до реєстрації компанії “Veteran Avia LLC” у різних країнах, зареєстрована і “Fly Sky Airlines”. Компанія з аналогічною назвою, що входить до зазначеної вище мережі, називається “Fly Sky S.L.R.” та зареєстрована у Румунії. Засновником та директором румунської філії є молдавський бізнесмен Гілан Григоре (Ghilan Grigore). За наявними даними, Гілан Григоре також володів, зареєстрованими у Молдові компаніями “Terra Avia” (колишня Sky Prim Air), яка контролювала флот декількох вантажних Boeing 747, та Oscar Jet. Крім того, Гілан Григоре є співзасновником російської компанії ООО “Гріксона Ейр”, що зареєстрована у Карелії. Його партнером у цій компанії є Михайло Юрійович Чаплигін, який є директором цієї компанії.

Літаки “Terra Avia” також були помічені у доставці зброї в Лівію. За співпадінням, молдавські органи цивільної авіації також скасували дію сертифікатів авіакомпаній Григоре на здійснення польотів. Тому мережа авіакомпаній Fly Sky Airlines (в Румунії, Україні та Киргизстані) стала наступною офіційною базою для забезпечення польотів вантажних літаків, які обслуговують присутність російських найманців у гарячих точках.

Таким чином, єдине, що пов’язувало знищені на базі в Аль-Джофрі вантажні літаки та борт, який доставив “вагнерівців” до ЦАР, з Україною, це українська реєстрація компанії, що була оператором літаків. А також, українські громадяни, які мали відношення до цих компаній, та, сподіваємося, понесуть відповідальність за свою роботу на державу-агресора.

Українська сторона не володіла цими літаками і не мала жодного відношення до вантажу, що вони перевозили. Це саме стосується і до літаків, знищених у Лівії, і до борту, який привіз до ЦАР російських найманців та бронетранспортери турецького виробництва Otokar Kobra. Ймовірно, спецслужби Російської Федерації, використовуючи свою агентуру та просто найнятих підставних осіб, створили мережу компаній по всьому світі з метою приховування своїх можливостей організації трафіку зброї до тих країн, де Кремль має політичні інтереси. Однак, як завжди, кошти, що виділяються для цього, безбожно розкрадаються. Тому, літаки, якими оперують компанії, створені для прикриття контрабанди зброї Кремлем, використовуються і для, нібито, легітимних поставок у ЦАР.

Поставки російської зброї до Лівії: як “підставляють” Україну

8 березня 2021 року Групою експертів ООН по Лівії представлено звіт про стан справ у Лівії, в якому також, серед іншого, йдеться про українські компанії, які виявились причетними до постачання вагнерівської зброї до сил Халіфи Хафтара у Лівію.

Група експертів ООН по Лівії була заснована резолюцією Ради Безпеки ООН (РБ ООН) 1973 (2011) ще у 2011 році, коли у Лівії почалася війна. У 2018-му до у внутрішній конфлікт почав втручатися Кремль, підтримуючи лідера заколотників — фельдмаршала Халіфу Хафтара. Це в той самий час, коли у ЦАР росіяни, навпаки, підтримують зброєю та найманцями офіційну владу, воюючи проти повстанців Бозізе.

Група експертів ООН по Лівії надіслала офіційного листа на ім’я Голови Ради Безпеки ООН, разом зі своєю заключною доповіддю з аналізом конфлікту, в якому опосередковано беруть участь ОАЕ, Туреччина, Росія та інші країни.

Однією з частин доповіді Групи експертів є питання масових порушень збройного ембарго, накладеного на лівійські території з метою обмеження постачання зброї. На думку експертів ООН це ембарго залишається абсолютно неефективним. Адже, держави, які безпосередньо підтримують сторони конфлікту, постійно постачають нові озброєння. А, той факт, що вони контролюють весь ланцюжок поставок, ускладнює виявлення, запобігання і припинення таких порушень.

Протистояння у Лівії відбувається між Урядом національної згоди, який отримав офіційне визнання з боку ООН, та озброєними формуваннями, що примкнули до лідера повстанців Халіфи Хафтара, який оголосив себе фельдмаршалом.

На початку 2020-го року сили Хафтара напали на Тріполі та отримали контроль над нафтовими терміналами та родовищами, які і були основною ціллю повстанців, оскільки незаконна торгівля нафтою — це прибутковий бізнес. Власне цей аспект і зацікавив нашого давнього знайомого — Євгенія Пригожина.

Однак, згодом, до літа 2020 року, збройні сили Уряду національної згоди Лівії витіснили Хафтара до Сурта та Ель-Джуфри. Почалися переговори про припинення вогню, які, втім, не увінчалися успіхом. Який сюрприз?! Враховуючи участь Кремля у конфлікті…

Туреччина, яка підтримує міжнародно визнаний Уряд національної згоди, застосувала свої передові військові технології, що і стало запорукою поразки сил Хафтара на заході Лівії у 2020-му році.

Основними силами, які допомогли це зробити, стали турецькі безпілотники “Байрактар ТВ-2”, фрегати класу “Габья” з ракетними системами ЗУР MIM-23 «Хок», системи ППО ближнього радіусу дії “Коркут” та інше турецьке озброєння.

“Байрактари” забезпечували розвідку, виявлення та атакування ворожих сил. Їм протидіяли російські системи “Панцирь-С1” на шасі “Камазу”, надані силам Хафтара російською стороною. Турецькі фрегати та ракетні системи забезпечували прикриття узбережжя та аеродромів радіо-електронною розвідкою та контролем повітряного простору.

Однак, саме підтримка Росії та розгортання на боці Хафтара винищувачів-штурмовиків “МіГ-29А” та “Су-24”, а також надання нових “Панцирь-С1” забезпечило новий виток насильства та військового протистояння.

Таким чином, Група експертів ООН стверджує, що порушення збройного ембарго, ймовірно, здійснювалося як Туреччиною так і Росією. Фактично, дві країни опосередковано воювали між собою і в Лівії, і в Сирії, і в Нагорному Карабаху.

За даними Групи експертів РБ ООН, Російська Федерація передавала силам Халіфи Хафтара:

• літаки “МіГ-29А” та “Су-34”,
• модернізований варіант основного бойового танку “Т-62 МВ” (кількість невідома),
• бронетранспортери та багатоцільові автомобілі “Тигр-М”,
• зенітні комплекси “Панцирь-С1”,
• 141 повнопривідний автомобіль для пересування сил Хафтара,
• радіолокаційні системи,
• 155-мм гаубиці та 128-мм багатоствольний ракетний комплекс “Морава”, вироблений у Сербії.

Усе це не рахуючи, практично, необмеженого обсягу боєприпасів, патронів та протипіхотних мін “ПОМ-2Р”. Усе це добро потрібно було якось доставляти силам Хафтара у Лівію. Саме ці поставки і дали змогу розшифрувати схеми, які використовуються російськими спецслужбами для підтримки групи “Вагнера” озброєнням.

УДАР ПО ЕЛЬ-ДЖУФРІ

Влітку 2019-го року, коли новообраний український парламент усе ще пив шампанське після нищівної перемоги “Слуг народу” над іншими політичними партіями, у Лівії впродовж двох тижнів знищили три вантажних літаки Іл-76ТД, якими оперували компанії, зареєстровані в Україні. З того часу, майже ніхто так і не поворухнувся з приводу цього факту…

26 липня 2019 року кілька Твіттер-акаунтів опублікували повідомлення про те, що вночі на стоянці аеропорту Ель-Джуфра (Al-Jufra) повітряним ударом було знищено два вантажні літаки Іл-76ТД з бортовими номерами UR-CMC та UR-CRP.

Згідно з повідомленнями та інформацією агентства “Аль-Джазіра”, Уряд національної згоди (Government of National Accord (GNA) написав у Фейсбук, що це його військові завдали удару по літаках, які, нібито, перевозили зброю для військ Халіфи Хафтара. Цю ж версію підтримало і видання Bloomberg.

Насправді, жодних повідомлень від GNA на Фейсбук знайти не вдалося. Однак, більшість експертів та онлайн-джерел схиляються до того, що аеропорт у Ель-Джуфрі дійсно знаходився під контролем сил Халіфи Хафтара, а удар по літакам Іл-76ТД могли наносити турецькі безпілотні комплекси “Байрактар ТВ-2”, які воювали на боці збройних сил Уряду національної згоди. Тобто, проти Халіфи Хафтара.

Можна, звісно, припустити, що літаки були знищені вогнем з землі прихильниками Халіфи Хафтара, або російськими найманцями, які воювали на його боці. Однак, в такому разі, втрачається логіка цієї військової операції, оскільки і літаки, і те, що в них було, знаходилися під контролем сил Хафтара. Територія аеропорту і прилегла до неї були в руках хафтарівців.

Дані онлайн-сервісу Flightradar24 свідчили про те, що літаки здійснювали рейси з аеропортів Об’єднаних Арабських Еміратів (ОАЕ). На скріншотах, зроблених раніше на сайті онлайн-сервісу, літаки направляються з боку ОАЕ, у бік Лівії. В той час, як та ж “Аль-Джазіра” говорить, що Єгипет, Саудівська Аравія та ОАЕ підтримували сторону Хафтара.

Навіть, онлайн-сервіс архіву інтернету показує, що у системі Flightradar24 зафіксовано виліт одного зі знищених Іл-76ТД з бортовим номером UR-CRP з аеропорту Фуджейра (ОАЕ) 25 липня 2019 року. За кілька годин до того, як по ньому завдали удару на летовищі у Ель-Джуфрі.

Літаки, знищені на летовищі Ель-Джуфра, належали офшорній компанії Infinite Seal Inc. (Британські Віргінські Острови, BVI). Вони були надані у лізинг компанії ТОВ “Європа Ейр” (ЄДРПОУ 38941487, заснована 18.10.2013), яка оперувала їх рейсами.

На даний момент, за даними сервісу YouControl, ця юридична особа переіменована і носить назву ТОВ “Оптгрупдон” та має нового власника. Однак, у період інциденту у Лівії компанія “Європа Ейр” формально належала Катерині Павловні Нефедовій.

Через місяць після інциденту у Ель-Джуфрі, наказом Державіаслужби України (ДАСУ) №1143 від 05.09.2019 року голова ДАСУ Олександр Більчук виключає з Державного реєстру цивільних повітряних суден України усі п’ять літаків, якими оперувала “Європа Ейр”. Однак, це — тільки прокладка, яка формально відповідає за рейси. Справжнім власником літаків вказано офшорку з Британських Віргінських Островів (BVI) — Infinite Seal Inc. Ось ці п’ять однакових Іл-76ТД:

• UR-CRP (заводський номер 1013409303) — знищено в Ель-Джуфрі;
• UR-CMC (заводський номер 1013407230) — знищено в Ель-Джуфрі;
• UR-EAB (заводський номер 1003403075);
• UR-CRN (заводський номер 1023412399);
• UR-BXS (заводський номер 1023411368).

За дев’ять місяців до цього, виконуючий обов’язки голови ДАСУ Сергій Коршук видав інший наказ №1265 від 03.12.2018 року. Цим наказом з Державного реєстру цивільних повітряних суден України виключено ще два Іл-76ТД, які також належали Infinite Seal Inc. Обидва були в лізингу у “Європа Ейр”:

• UR-EAA (заводський номер 0033446350);
• UR-COE (заводський номер 0093498974).

Виникає логічне запитання, що ж це за невідома офшорна компанія, яка володіє одночасно, як мінімум, сімома вантажними літаками? І, що ще цікавіше, що ж це за Катерина Нефедова, яка є одноосібною власницею компанії, що може сплачувати лізингові платежі за одночасно сім вантажних літаків, якими оперує українська ТОВ “Європа Ейр”?

УДАР ПО МІСУРАТІ

Думати про відповіді на запитання “звідки у Нефедової гроші?” не було часу, оскільки, лише через 10 днів після атаки на два Іл-76ТД на летовищі Ель-Джуфра, під новий удар потрапляє ще один вантажний Іл-76ТД з бортовим номером UR-COZ. На цей раз інцидент відбувається у аеропорту Місурата (Лівія), який знаходиться під контролем збройних сил Уряду національної згоди.

Твіттер-акаунт оглядача на ім’я Babak Taghvaee, який написав книжку про Військово-Повітряні Сили України, у декількох твітах повідомив, що літак з бортовим номером UR-COZ, який обслуговувався компанією “Alfa Air”, перевозив вантаж турецької зброї, призначеної для, визнаного ООН, Уряду національної згоди. Після посадки в аеропорту Місурата по ньому було завдано удар з безпілотників.

Судячи з твітів та публікацій лівійських джерел та мікроблогерів, відповідальність за знищення цього літака майже одразу взяло на себе угрупування фельдмаршала Хафтара.

Як і при першому інциденті у Ель-Джуфрі, одразу після атаки у Місураті блог під іменем “diana mihailova” опублікував фотографії та скріншоти маршрутів літака з сервісу Flightradar24. Цей блог вже давно обґрунтовано підозрюється у приналежності до ГРУ МО РФ.

На скріншотах видно, що літак здійснював рейси з і до Туреччини.

Рівно за місяць до знищення третього Іл-76ТД, той самий “грушний” блог “diana mihailova” вже писав про цей літак з бортовим UR-COZ, так само зображуючи його маршрути з Туреччини до аеропортів, контрольованих Урядом національної згоди. Однак, у заголовку публікації чомусь був меседж, що він, нібито, постачає зброю обом сторонам конфлікту, хоча на території аеропортів, що контролювалися силами Хафтара його помічено не було.

Пізніше, голова ДАСУ Олександр Більчук видав наказ № 1078 від 20.08.2019 року, яким виключив з Державного реєстру цивільних повітряних суден України Іл-76ТД з бортовим номером UR-COZ (заводський номер 1023410355).

У цьому наказі було вказано, що літак належить офшорній компанії, зареєстрованій у Шотландії — “VOLARIS BUSINESS LP”. А його орендарем та оператором виступала українська компанія ТОВ “СКАЙАВІАТРАНС” (ЄДРПОУ 41070142 заснована 06.01.2017).

Відповідно до інформації сервісу Youcontrol, у 2017 році компанія “СкайАвіаТранс” носила назву ТОВ “Фаленкорт” і була заснована у Києві двома компаніями ТОВ “Бізнес Пропозиції” (40861833) та ТОВ “Юрбизнес Консалтинг” (40855276) зі статутним капіталом у 150 гривень.

Впродовж останніх чотирьох років майже усі юрособи, задіяні у схемі корпоративної власності, змінили свої назви, бенефіціарів та директорів. З високою ймовірністю можна сказати, що більшість цих суб’єктів були підставними.

Після інциденту у Місураті коментарі для медіа роздавала директорка ТОВ “СкайАвіаТранс” Олена Малахова. Всього за чотири роки у “СкайАвіаТранс” змінилося п’ять директорів. Зараз цю посаду обіймає Тарас Олександрович Одайський. Він же є і власником. Крім того, за даними Youcontrol, Одайський пов’язаний ще з 34 українськими компаніями.

Згідно з даними британських відкритих реєстрів Companies House, окрім ТОВ “СкайАвіаТранс” Олена Малахова контролювала і офшорну компанію “VOLARIS BUSINESS LP” (SL026852). Ця офшорка, за даними Державіаслужби, була фактичним власником літака Іл-76ТД UR-COZ, знищеного у Місураті.

У січні 2020 року Олена Малахова трагічно загинула у авіакатастрофі українського рейсу МАУ PS752 при вильоті з аеропорту Тегерану, який був збитий іранською ракетою, що могло бути російською спецоперацією.

За даними видання KyivPost, Олена Малахова була однією з двох українських пасажирок, які летіли рейсом Тегеран-Київ. Ще дев’ять загиблих українців були членами українського екіпажу авіакомпанії МАУ. Що саме робила Олена Малахова у Тегерані достеменно не відомо до сьогодні.

Пізніше, українське видання Mind.ua опублікувало своє розслідування, в якому український експерт пов’язує смерть Малахової з діяльністю її компанії у Лівії.

РОСІЙСЬКА ПРОПАГАНДА ТА ЗВИНУВАЧЕННЯ УКРАЇНИ У ПОСТАВКАХ ЗБРОЇ

16 лютого 2020 року на телеканалі “Россия 24” показали репортаж російського пропагандиста Олександра Рогаткіна з Лівії. Вже не один рік Рогаткін обслуговує медійні забаганки Євгенія Пригожина та вагнерівців в усіх гарячих точках, де вони воюють. З натхненням російський пропагандист героїзує вбивць та ґвалтівників, що скоюють свої злочини у Сирії, Лівії та ЦАР.

У своїх репортажах Рогаткін легко і невимушено розкриває цінну інформацію, яку можна використовувати для розслідування злочинів вагнерівців. Саме тому я ретельно слідкую за його творчістю. Його репортаж з ЦАР на початку 2021 року став підставою для одного з моїх попередніх розслідувань, до якого ми ще повернемося у цій доповіді.

За рік до того, у лютому 2020-го, Рогаткін намагався посилити наратив про те, що українські літаки та їх екіпажі доставляють зброю обом сторонам конфлікту у Лівії, чим порушують ембарго.

Такі звинувачення України звучать з боку Кремля вже більше десяти років. Як тільки стало відомо про знищення літаків, цей пропагандистський наратив почав поширюватися з новою силою. Однак, як виявилося, цьому була конкретна причина.

Як я писав вище, грушний блог “diana mihailova” почав писати, що українські літаки доставляють зброю обом сторонам конфлікту в Лівії, ще до атак на самі літаки. Іншими словами, ГРУ МО РФ та його інформаційні джерела хотіли переконати всіх, що російська зброя, яка надходить до повстанців Халіфи Хафтара, доставляється українськими компаніями.

Насправді ж, за українськими компаніями стояли люди, які, щонайменше, активно співпрацювали з російськими спецслужбами. А, щонайбільше — просто були їх агентурою в Україні.

ЩО ГОВОРЯТЬ ЕКСПЕРТИ ООН

20 сторінок “лівійського звіту” РБ ООН присвячено питанням порушень міжнародного ембарго, яке було накладене на Лівію ще у 2011 році. Ще кількасот сторінок містять додатки з документальними підтвердженнями цих порушень (наприклад, транспортні накладні рейсів Іл-76, з вказанням, хто саме був постачальником, та звідки саме надходив вантаж).

Експерти групи жаліються у звіті, що Йорданія, ОАЕ та Туреччина не надали відповідей на письмові запити, які їм надсилалися. В той же час, вказано, що українська сторона реально і регулярно співпрацює з експертами ООН.

Незважаючи на дефіцит інформації, експерти ООН у хронологічному порядку зафіксували десятки конкретних фактів порушення ембарго різними країнами, в тому числі і Росією.

Досліджуючи “повітряний міст” в Лівію, через який до гарячої точки переправлялася зброя, Група експертів ООН виявила, що авіакомпанії-оператори дуже швидко реагують на санкції та будь-яку інформацію, якщо вона заважає їм робити їх чорну роботу “доставки смерті”. Вони діють набагато швидше за міжнародне товариство або національні правоохоронні органи.

“Збройні барони” сучасності вдаються до приховування своєї діяльності, зміни реєстрації повітряних суден та зміни компаній-операторів. Якщо така авіакомпанія-оператор підозрює, що привернула до себе занадто пильну увагу, то створюється нова компанія в новій юрисдикції і повторно орендує той же літак у власника.

Сам власник уникає потенційного внесення до санкційних списків, так як він здає повітряне судно в оренду без екіпажу, тобто усю відповідальність несе новостворена компанія-оператор, яка може бути в будь-який момент ліквідована.

Для демонстрації такої схеми експерти ООН наводять літак Іл-76ТД, яким раніше, також, оперувала українська компанія “Європа Ейр” (бортовий номер UR-CRQ, заводський номер 1023414450). Він також належав офшопці Infinite Seal Inc.

При кожній передачі літака іншому оператору бортовий номер змінювався, тому експерти ООН намагаються відслідковувати літаки по заводським (серійним) номерам. Це все одно, що відслідковувати смартфон не по номеру сім-карти, яка в нього вставлена, а по номеру IMEI.

Так, експерти виявили, що з 19 жовтня 2018 року цей літак був у лізингу компанії, зареєстрованої у Казахстані, під назвою “AZee Air” (бортовий UP-I7654). З 4 травня 2020 року бортом оперували українська “Флай Скай Ейрлайнс” (бортовий EX-76004), та її киргизька “сестра” Fly Sky Airlines Kyrgyz Republic. 1 жовтня 2020 року на сторінці FlySky у Фейсбук розміщені (архів) фотографії завантаження цього літака. А вже 10 жовтня 2020 року, за даними експертів ООН, літак був викуплений компанією Leya LLC (Вірменія) та переданий компанії-оператору “Atlantis European Airways LLC” (EK-76074).

За час спостережень експертів ООН літак змінив кількох операторів і був зареєстрований в трьох різних національних авіаційних регістрах. Таким чином, покарання оператора за незаконне використання даного конкретного повітряного судна нічого не дасть, оскільки сам літак не належить компанії і не може бути “заморожений” як актив. Справжній власник може здати його в лізинг іншому оператору, ліквідувавши оператора, який “попався”.

Саме тому, на думку експертів, санкції необхідно застосовувати саме до літаків. Так само, як це застосовується до суден. На них повинні поширюватися примусові заходи по зняттю з реєстрації, заборони на посадку, заморожування активів, тощо.

Експерти ООН намалювали спеціальну схему власності та оренди літака UR-CRQ.

Цей же літак згадувався у грушному блозі “diana mihailova”, але вже з бортовим номером UP-I7654. У блозі йшлося про те саме — нібито, це український літак, який продовжує возити зброю до Лівії.

Як бачимо, ця схема не включає компанії “Європа Ейр”, оскільки вона контролювала літак до того періоду, який вивчали експерти ООН. Натомість там є інша українська компанія-оператор ТОВ “Флай Скай Ейрлайнз” (ЄДРПОУ 43061957) та її “киргизька сестра” FlySky Airlines Kyrgyz Republic, які вже були фігурантами іншого мого розслідування про вагнерівців.

Той самий пропагандист Рогаткін, знімаючи свій репортаж з ЦАР про доставку російської зброї до Бангі, випадково зняв “засвітив” Іл-76TD (EX-76003, заводський номер: 1033418596), який здійснював для російських спецслужб перекидання техніки та озброєння для вагнерівців у ЦАР.

Згідно з даними сервісу YouControl, ТОВ “Флай Скай Ейрлайнз” (43061957) зареєстроване 14.06.2019 та належить Резніченко Олександру Сергійовичу. Він також є власником ТОВ “СА-Карго” (38317168). YouControl також показує контактний телефонний номер компанії “СА-Карго”, який належить самому Резніченко — “097 473 23 28”. Мобільні сервіси GetContact та CallApp, через які я “пробив” цей номер, свідчать, що абоненти Резніченка записують його номер, вказуючи, що він є представником “Європа Ейр”.

Крім того, французьке видання “Africa Intelligence” пише, що компанія “Флай Скай Ейрлайнз” частково успадкувала літаки, які раніше орендувала компанія “Європа Ейр”. А разом з ними, в нову компанію перейшли і авіатехніки, та, можливо, пілоти. Іншими словами, це та сама компанія, тільки з новою назвою.

Російський сервіс “Russian Planes” пише про те, що принаймні чотири літака Іл-76ТД з бортовими номерами UR-COE (заводський 0093498974), UR-EAB (заводський 1003403075), UR-BXS (заводський 1023411368) та UR-CRN (заводський 1023412399) були передані від компанії “Europe Air” до компанії “Fly Sky Airlines”. (Архівована копія сторінки)

Іл-76ТД, який був згаданий у моєму попередньому розслідуванні про поставки російської зброї до ЦАР (бортовий номер EX-76003, заводський 1033418596), потрапив у керування до “Флай Скай Ейрлайнз” з рук іншої авіакомпанії — “Azee Air” (Казахстан), яка, за даними звіту Групи експертів ООН, виконувала вантажні рейси для доставки зброї бойовикам Халіфи Хафтара та вагнерівцям.

За даними сервісу “Russian Planes”, коли цей літак знаходився під контролем “Azee Air”, то мав бортовий номер UP-I7650. Тві-блогери також неодноразово помічали його на шляху з ОАЕ до Лівії.

Після того, як стало відомо, що літаки “Azee Air” здійснили біля 100 рейсів до Лівії, транспортуючи зброю силам Хафтара всупереч міжнародному ембарго, влада Казахстану скасувала видану цій компанії ліцензію. Група експертів ООН зафіксувала усю хронологію участі цього літака у підтримці “повітряного мосту” для сил Хафтара.

“УКРАЇНСЬКІ” НЕУКРАЇНСЬКІ ІЛ-76ТД

Серед півмільярду фактів, які викладені у цьому та попередніх моїх розслідуваннях, дуже легко сховати російську брехню про “українські літаки”. Тому, давайте підсумуємо, що нам вдалося встановити.

Громадянська війна у Лівії триває з 2011 року. Євгеній Пригожин, власник та інвестор групи “Вагнера”, зацікавився Африкою та її корисними копалинами у 2017 році. А реалізувати конкретні проекти почав вже з 2018-го. Зокрема, брати участь у перемовинах високого рівня з Халіфою Хафтаром. З тих пір до Лівії і прибувають бойовики групи “Вагнера”. У 2019-му році в Лівії затримали емісара Пригожина — Максима Шугалея.

Влітку 2019-го року, коли грушні онлайн-джерела дезінформації почали кампанію по звинуваченню України у порушенні міжнародного ембарго та торгівлі зброєю в Лівії, десятки літаків (зокрема, Іл-76ТД) вже здійснювали сотні рейсів, щоб підтримувати Халіфу Хафтара зброєю та бойовиками “Вагнера”.

Наприкінці липня 2019 року турецькі “Байрактари” знищують два літаки, які, ймовірно, доставили вантаж силам Халіфи Хафтара. Виявилося, що літаками оперувала киянка Катерина Нефедова (1953 року народження), формальна власниця компанії “Європа Ейр”. Літаки належали офшорній компанії з BVI — Infinite Seal Inc.

Менше ніж через два тижні, бойовики Халіфи Хафтара (а, можливо, і вагнерівці, що воюють на його боці) за допомогою безпілотників знищують літак, який доставив вантаж їх супротивникам — Уряду національної єдності.

Оператором, на цей раз, є українська компанія “Скайавіатранс”, а належать вони шотландській офшорці “VOLARIS BUSINESS LP”. Щоправда, в цьому випадку директорка “Скайавіатранс” Олена Малахова, одночасно мала контроль і над українською, і над офшорною компанією. Потім Малахова загадково гине у авіакатастрофі.

Я ризикну висловити припущення про те, що друга атака на літак “Скайавіатрансу” у Місураті була своєрідною помстою з боку вагнерівців за знищення “Байрактарами” вантажів, що надходили силам Халіфи Хафтара. В цьому контексті смерть Малахової у авіакатастрофі під Тегераном виглядає ще більш загадково і тривожно.

ЧИЇ Ж ЛІТАКИ?

Хоч власників обох офшорних компаній встановити і не вдалося, обидві вони “засвітилися” у відкритих джерелах, що дає змогу уявити собі характер їхньої діяльності.

Так, у березні 2016 року журналіст видання “Наші Гроші” Юрій Ніколов повідомив, що частка проросійського “17-го каналу”, створеного журналістом Жаном Новосельцевим, була продана офшорній компанії “TIBERIA INVEST LLP”. Ця офшорка отримала повний контроль над ТОВ “Медіа коммерс девелопмент” (39445418), яке, у свою чергу, володіло ТОВ “Інформаційне агентство “17 канал” (39632439).

Ще через півроку український журналіст Богдан Буткевич написав на своєму профілі на Фейсбук, що TIBERIA INVEST LLP може бути пов’язана з офшоркою ZAGRANITSA INTERNATIONAL MEDIA GROUP, яка надає туристичні та медійні послуги.

Ви, звичайно, спитаєте, до чого тут наші літаки в Лівії? Справа в тому, що у компаній TIBERIA INVEST LLP (володіє проросійським “17-м каналом”), VOLARIS BUSINESS LP (володіла літаком, знищеним у Місураті) та ZAGRANITSA INTERNATIONAL MEDIA GROUP LLP (надає в Україні медійні послуги) — одні й ті самі засновники.

Кожна з трьох офшорок має у складі своїх засновників ті самі дві компанії — Oloniya Limited та Warias Business LTD (компанії з такою назвою існують як у британській юрисдикції, так і у Белізі). В свою чергу Oloniya Limited “засвітилася” ще і у історії з виводом активів Олександра Януковича у готелі “Братислава”.

З компанією Infinite Seal Inc., якій належать знищені турецькими “Байрактарами” у Ель-Джуфрі літаки, усе не так просто. Ймовірно, що, окрім здачі літаків в оренду, компанія нічим не займається та намагається не світитися. Та, зв’язки з компаніями-операторами розкривають багато фактів.

Український “Центр дослідження Африки” на своїй сторінці у Фейсбук припустив, що Infinite Seal Inc. є лише фірмою прокладкою, яка пов’язана з “Veteran Avia LLC”. Компанії з такою назвою зареєстровані у Вірменії, Греції, Індії, Пакистані, Великобританії та, навіть, Україні.

За допомогою онлайн-сервісу “Архів Інтернету”, вдалося побачити, яким був видалений сайт компанії — veteranavia.com, та що на ньому було написано до видалення.

Як виявилося, інформація “Центру дослідження Африки” підтверджується. На сайті компанія пропонує послуги вантажних авіаперевезень за допомогою трьох Boeing 747–200 та п’яти Іл-76. Керівником та власником є Джайдіп Мірчандані (Jaideep Mirchandani).

Через місяць після знищення літака “СкайАвіаТранс” в Місураті, журналісти російського медіа “Проект” спільно з колегами з центра “Досьє” та видання The Daily Beast, опублікували розслідування про інтереси Євгенія Пригожина у Лівії. За їх словами, які, поки що, не знаходять підтвердження, до серпня 2016 року засновником української компанії ТОВ “Європа Ейр”, яке було зареєстровано в Україні у 2013 році, був саме Джайдіп Мірчандані.

Однак, на момент мого першого розслідування, щодо літаків, які переміщують російські озброєння, інформація про Джайдіпа Мірчандані у сервісі Youcontrol була відсутня. У відомостях щодо “Європа Ейр” було вказано, що засновницею компанії аж до серпня 2019-го була Катерина Нефедова.

Оскільки сервіс Youcontrol регулярно оновлює свої дані з реєстрів Міністерства юстиції України, це може означати лише дві речі. Або російські журналісти у своєму розслідуванні опублікували хибну інформацію. Або ж, хтось навмисно підчистив інформацію стосовно Джайдіпа Мірчандані в українських реєстрах, що є кримінальним злочином.

Російські журналісти також стверджують, що Мірчандані є засновником і виконавчим директором компанії Sky One з офісом в ОАЕ. За їх інформацією, підтверджень якої не зафіксовано, він народився в Індії, вчився на інженера в Баку і вільно володіє англійською та російською. А також мав авіабізнес в Британії і Росії.

У 2014 році США включили Мірчандані і членів його сім’ї, а також кілька його компаній в санкційні списки. За твердженням Вашингтона, родина Мірчандані була залучена в діяльність по підтримці сирійського режиму, а пов’язані з Мірчандані компанії доставляли «велику кількість російської валюти уряду Сирії». Серед компаній, зокрема, згадувалася і “Veteran Avia LLC”.

Крім Veteran Avia під санкції потрапили Rayyan Air Pvt Ltd, Aerospace One S.A., Agneet Sky Limited, Aeolus FZE, Aerospace Company FZE, Aircon Beibars FZE.

У 2016 році Мірчандані був виключений з санкційного списку після подання апеляції, однак усі згадані компанії залишилися під санкціями.

На сайті компанії “Ветеран Авіа”, якою володів Джайдіп Мірчандані, була розміщена інформація про п’ять літаків Іл-76ТД, що, ймовірно, належали Мірчандані.

Чотири з п’яти “ветеранських” Іл-76 опинилися в руках українських компаній “Європа Ейр” та “Флай Скай Ейрлайнз”, які здійснювали за їх допомогою поставки зброї в інтересах російської розвідки та вагнерівців:

1. EK-76381, заводський номер 1033418596. У 2014 році потрапив у власність Infinite Seal Inc. та був наданий у лізинг, спочатку “Azee Air” (Казахстан, UP-I7650), а потім “Флай Скай Ейрлайнз” (Україна, EX-76003).
2. EK-76787, заводський номер 0093495854. Переданий до “Космос — РКК Энергия”. Знищений у 2014 році.
3. EK-76812, заводський номер 1013407230. У 2012 році контролювався компанією “Grixona” (Молдова, ER-IAL). З 2013 року — компанією “Ветеран” (Україна, UR-CMC), а пізніше, з 2014-го — “Європа Ейр”. Був знищений у Ель-Джуфрі 26.07.2019.
4. EK-76401, заводський номер 1023412399. З 2013 року оперувався молдовськими компаніями “Grixona”, “Sky Prim Air”, “ Oscar Jet” під бортовим номером ER-IAZ. З травня 2018-го контролювався “Європа Ейр” (UR-CRN), а потім “Флай Скай Ейрлайнз” (UR-FSC).
5. EK-76783, заводський номер 0093498974. У жовтні 2015 року переданий від “Veteran Avia” (Вірменія) компанії “Європа Ейр” (UR-COE).

ВИСНОВКИ

За даними медіа, внаслідок атаки на літаки в Ель-Джуфрі, загинув український пілот Володимир Бухальський з Мелітополя, який раніше служив в 25-й бригаді транспортної авіації, а потім вийшов на пенсію.

У 2011 році він давав інтерв’ю українському виданню «Обозреватель» у якості командира екіпажу військового Іл-76. Він евакуював українських громадян з Тріполі, — тоді громадянська війна в цій країні тільки починалася.

Ймовірно, він був найнятий співробітниками компанії “Європа Ейр” для здійснення польотів у Лівію, у зв’язку з відсутністю нормальної роботи у нормальних українських компаніях.

Таким чином, не виключається, що український бойовий пілот став жертвою розгалуженої агентурної мережі російських спецслужб в Україні, яка не тільки підставляє міжнародний імідж України під постійні звинувачення у порушенні ембарго та незаконній торгівлі зброєю, але і тотально корумпує українські державні органи. А як інакше стерти з мін’юстівських реєстрів ім’я Мірчандані?

До цього часу не видно реакції українських державних органів ні на інформаційні атаки з боку медіа-мереж ГРУ, ні спокійну перереєстрацію компаній, які продовжують здійснювати повітряні перевезення зброї для групи “Вагнера” в Лівії, в Сирії та у ЦАР.

Крім того, не дуже зрозуміло, з якої причини Сполучені Штати Америки у 2016 році виключили Джайдіпа Мірчандані та його родичів з санкційних списків, якщо він завжди відверто і публічно заявляв, що погодиться доставляти будь-що будь-куди?

Відповідальність за смерть українського пілота лежить на тих, хто увесь цей час закривав очі на очевидні речі та неспростовні аргументи, які вдалося зібрати з відкритих джерел в одну велику статтю за декілька днів.

Українські помічники групи “Вагнера”

16 грудня 2020 року Служба безпеки України повідомила про блокування на Миколаївщині спроби контрабанди товарів подвійного призначення у підембаргову країну. Спробу вивозу обладнання і приладів для військово-транспортних літаків здійснила авіакомпанія, яка оперує вантажними авіаперевезеннями у країнах Близького Сходу та Африки.

Підконтрольний ГРУ МО Росії, блог “diana mihailova” писав про цей епізод, як підтвердження того, що саме Україна здійснює контрабанду зброї до Лівії, де точиться війна між Урядом національної згоди, підтриманим ООН, та повстанцями фельдмаршала Халіфи Хафтара, на боці якого воюють вагнерівці.

Контрабандні товари, які намагались вивезти літаком з аеропорту Миколаєва, були сховані на борту, та не отримали відповідних дозволів Державної служби експортного контролю України. Така діяльність має ознаки складу злочину за статтею 333 Кримінального кодексу України (порушення порядку здійснення міжнародних передач товарів, що підлягають державному експортному контролю). А вже 2 червня 2021 року в СБУ повідомили, що один з учасників спроби контрабанди отримав офіційну підозру у вчиненні злочину.

Інформаційні матеріали СБУ у грудні 2020-го та у червні 2021 супроводжувалися фотографіями літака, який намагалися використати для контрабанди. На світлинах бортові номери літаків були навмисно заблюреними, як того вимагає українське законодавство.

Однак, на щастя, літаки, поки що, відрізняються від автомобілів своєю малою чисельністю, що дозволяє упізнавати їх за зовнішнім виглядом та формою лівреї — фарбування, що має унікальні особливості.

Саме тому, на зображеннях, поширених прес-центром СБУ можна досить легко упізнати Іл-76Т з бортовим номером UR-CPS (заводський номер 0013428831). Іл-76Т є досить рідкою машиною, на відміну від поширених Іл-76-ТД. Крім того, у даного UR-CPS досить виразна ліврея, яка відрізняє його від інших.

Російський сервіс RussianPlanes.net, містить інформацію, що цей літак оперується українською компанією “ЗетАвіа” (ZetAvia) з 2017 року. До того, він мав бортовий номер UP-I7618, а його компаніями-операторами були казахстанські “Air Almaty”, “Азія Континенталь Ейрлайнс” та зимбабвійська “Avient Aviation”.

УКРАЇНСЬКІ КОМПАНІЇ У ЗВІТІ ООН

Літак Іл-76Т з прес-релізів СБУ привернув мою увагу не просто так. Назву компанії, яка ним оперує, я бачив вже багато разів в процесі своїх досліджень пригожинської групи “Вагнера” та того, як вона забезпечує доставку своєї зброї до різних куточків світу.

8 березня 2021 року був опублікований офіційний звіт Групи експертів РБ ООН щодо Лівії. Назва української авіакомпанії ZetAvia згадується у звіті 29 разів. Здебільшого, у контексті порушення ембарго, накладеного РБ ООН. За словами експертів ООН, компанія постачала зброю для повстанців Халіфи Хафтара, на боці якого воюють найманці групи “Вагнера”.

Експерти ООН звинувачують українську ZetAvia в тому, що оперовані нею літаки здійснили десятки підозрілих перельотів до Бенгазі та інших аеропортів, контрольованих Хафтаром і його партнерами. А також у підробці політних та супровідних документів на вантажі, що перевозилися літаками, якими оперувала ZetAvia.

До своїх звинувачень експерти ООН прикладають велику чисельність реальних документів. Як наприклад ось це польотне завдання з Ботсвани (FBSK) до Бенгазі (HLLB), підписане внутрішнім аудитором ZetAvia Кормщиковим Вадимом Вікторовичем.

У листопаді 2020 року розслідувачка британського телеканалу BBC Маніша Гангулі (Manisha Ganguly) випустила своє чергове OSINT-розслідування про порушення прав людини у Лівії та ігнорування ембарго на постачання зброї до цієї країни. Її документальний фільм можна подивитися на Youtube-каналі BBC.

В одному з епізодів цього документального фільму про поставки зброї силам фельдмаршала Хафтара, Гангулі розповідає про Іл-76-ті, які здійснювали маршрути з ОАЕ до аеропорту єгипетського міста Сіді-Баррані, який знаходиться у 100 кілометрах від кордону Єгипту з Лівією.

За свідченнями журналістки BBC, дані відкритих сервісів, які відстежують польоти літаків, говорять про те, що кожного разу, наближаючись до аеропорту Хабата (Habata Airport), літаки Іл-76 відключали свої транспондери, які повідомляють про місцезнаходження літака.

Однак, декілька рейсів, які приземлялися та злітали з аеропорту поблизу міста Сіді-Баррані все ж таки вдалося встановити. Це рейси ZAV9511 та ZAV9515.

Вказані рейси виконує компанія ZetAvia, про що свідчить і згаданий вище звіт експертів ООН по Лівії.

Крім цього, у Twitter доступно багато твітів з інформацією про ці рейси ZetAvia за хештегами #ZAV9511 та #ZAV9515. Також про них писали і підконтрольні ГРУ МО Росії блоги, намагаючись звинуватити саме Україну у поставках зброї, яку здійснювала російська сторона руками українських компаній-операторів.

АВІАКОМПАНІЯ “ЗЕТАВІА” І ЇЇ БАТЬКИ-ЗАСНОВНИКИ

ТОВ “Авіакомпанія “ЗетАвіа” було засноване в Україні у квітні 2009 року (ЄДРПОУ 36420097). Сервіс відкритих даних Youcontrol вказує, що місцем заснування компанії був аеропорт цивільної авіації міста Херсона. А у 2012 році компанія перебралася до Києва.

Засновниками компанії у 2009 році виступили Скорняков Володимир Вікторович, Сергєєв Кирило Олександрович та Сергєєв Олег Володимирович, який виявився громадянином Російської Федерації з міста Єкатеринбурга.

Пізніше, двох його співзасновників (Скорнякова та іншого Сергєєва) замінив Павлушев Ігор Борисович, також громадянин Росії з міста Коломни, Московської області, який ще пізніше змінив своє місце проживання на Казань. Олег Сергєєв утримував частку розміром більше 60 тисяч гривень, а частка Павлушева становила близько 6 тисяч (тобто, приблизно, 90/10).

Громадяни Росії Павлушев та Сергєєв були співзасновниками авіакомпанії аж до 2019 року, коли місце Сергєєва зайняв індієць Вадаккевіду Шрікумар Пулінчері, а місце Павлушева — білорус Володимир Юрійович Сиротинін з міста Мачулиші, Мінської області.

Ще через три місяці, Пулінчері передав більше половини своєї частки у компанії киянину Володимиру Костянтиновичу Євтушенку. За даними сервісу Youcontrol, Володимир Євтушенко є одним з міноритарних партнерів депутата Верховної Ради України четвертого скликання Льовіна Анатолія Івановича у компанії ТОВ “Авіаційна компанія “А.Т.І.” (30116451).

Один з росіян-засновників, Ігор Борисович Павлушев, є випускником Ворошиловградського (нині Луганське) вищого військового авіаційного училища штурманів імені Пролетаріату Донбасу. Поряд з його прізвищем у списку 7-ї роти училища вказані номер телефону в Об’єднаних Арабських Еміратах (+971–50–891–55–34) та електронна адреси igorpav@emirates.net.ae. А отже Павлушев певний час працював або й досі працює (оскільки номер телефону активний у месенджерах WhatsApp, Telegram та Signal) у ОАЕ. Також, в одному з месенджерів можна знайти і фотографію Ігоря Павлушева.

До того ж, саме у ОАЕ зареєстровані компанії безпосереднє відношення до яких має Джайдіп Мірчандані, власник двох спалених у лівійській Ель-Джуфрі Іл-76. Саме аеропорти ОАЕ є джерелом великої кількості зброї, яка постачається силам Хафтара та групи “Вагнера” в Лівії.

Крім того, згідно з текстом рішення Арбітражного суду міста Москви від грудня 2013 року, Сергєєв та Павлушев судилися за контроль над російською компанією “Авиакомпания Авиаль HВ”, яка припинила свої операції ще у 2011 році. За даними сервісу RussianPlanes, окремі літаки цієї авіакомпанії перейшли у власність української авіакомпанії “Ветеран” (UR-CEM та UR-CEN), яку я також згадував у своїх попередніх розслідуваннях.

Таким чином, серед контролерів “ЗетАвіа” ми маємо двох росіян, ймовірно, пов’язаних з ОАЕ; одного індійця — співвітчизника нашого старого знайомого перевізника зброї та готівки для Башара Асада — Джайдіпа Мірчандані; а також партнера українського бізнесмена Анатолія Льовіна, який вже зустрічався нам у матеріалах цієї справи. Забагато співпадінь, як на мене.

ЛІТАКИ “ЗЕТАВІА”

На сайті компанії міститься інформація лише про чотири борти авіакомпанії: три Іл-76ТД (UR-СIB, UR-CIF, UR-CTO) та один Іл-76Т (UR-CPS) — той, що проходить доказом у справі СБУ.

Однак, сервіси відкритих даних Clarity Project та RussianPlanes, говорять, що ТОВ “ЗетАвіа” у різний час оперувала двома Іл-76Т та дев’ятьма Іл-76ТД, власниками більшості з яких є компанії, зареєстровані у офшорних зонах ОАЕ.

Скріншот таблиці літаків. Джерело “Петр и Мазепа”

Примітним є те, що, принаймні шість з одинадцяти літаків, якими оперувала компанія “ЗетАвіа”, в інший час також були підконтрольні казахстанській “Air Almaty”, яка разом з “ЗетАвіа” стала фігурантом розслідування казахстанських журналістів ще у жовтні 2019 року.

Саме в цьому розслідуванні засвітилося відео, відзняте повстанцями Халіфи Хафтара 29 січня 2019 року, на якому зображується розвантаження літака Іл-76, який прибув з вантажем готівкових грошей до лівійського аеропорту Таманхінт з Бенгазі.

На відео видно, що це літак казахстанської авіакомпанії Sigma Airlines з бортовим номер — UP-I7645.

У травні 2019 року про цей епізод написало видання Al-Jazeera.

До 2016 року експлуатантом цього Іл-76ТД була саме “Авіакомпанія “ЗетАвіа”, яка оперувала ним під бортовим номером UR-CID. У 2016-му борт був переданий “Air Almaty”, а потім “Sigma Airlines”. Насправді ж, компанія “Air Almaty”, швидше за все, була перетворена на “Sigma Airlines”.

Обома керував Умірбек Кенесбаев, також випускник Ворошиловоградського вищого авіаційного училища штурманів, який служив у морській авіації СРСР, а пізніше став президентом асоціації “Казахстанська мала авіація”.

Обидві компанії також згадуються у звіті експертів РБ ООН по Лівії в контексті порушень рішень Ради Безпеки. Там само згадуються і літаки, якими оперувала “ЗетАвіа”. Так, за даними експертів ООН 29 червня, 1 та 3 липня 2019 року літак з бортовим номером UR-CIB, який з 2016-го належить “ЗетАвіа”, доставляв з Габороне (столиця Ботсвани) до Бенгазі розібрані гелікоптери SA341 Gazelle та AS332L Super-Puma. При цьому, за даними звіту ООН, поставки здійснювались по підробленим документам. До речі, гелікоптери типу Gazelle активно використовуються найманцями групи “Вагнера” і в ЦАР.

У вересні 2020 року було повідомлено, що “Sigma Airlines” потрапила під санкції Європейського Союзу за порушення прав людини у Лівії. Однак, як ми раніше писали, саме тому схематозники постачань зброї використовують гнучкі механізми передачі літаків іншим експлуатантам (серед них і українським компаніям), в разі якщо санкції будуть застосовані до попередніх підставних осіб.

На думку експертів ООН, єдиним дієвим виходом з ситуації є застосування санкцій саме до конкретних літаків, що перебувають у власності офшорних компаній, зареєсрованих в ОАЕ, особи власників яких не розкриваються.

Юридичні особи є вразливими для міжнародних санкцій, і тому, для їх уникнення використовується мережа контактів у пострадянських країнах. Оскільки Мірчандані жив, вчився і працював в Росії, де у нього, ймовірно, збереглися гарні контакти з російськими спецслужбами. Зокрема, можливо, це було і залишається ГРУ.

Бізнесмени-партнери у Вірменії, Казахстані, Молдові та Україні приваблюються високими заробітками на доставці смерті, які, ймовірно, пропонують колеги Мірчандані. Тому, в Україні, партнери еміратського бізнесу використовують свої можливості, щоб виступати прокладками для налагодження повітряного мосту ОАЕ-Лівія.

Знищені в Лівії літаки Іл-76, які «грушні» блоги та телеграм-канали називали «українськими», насправді, з високою долею ймовірності, належали Джайдіпу Мірчандані (Jaideep Mirchandani), який був включений (а потім виключений) до санкційних списків США за надання допомоги сирійському режиму Башара Асада, а потім став фігурантом розслідувань поставок зброї до Лівії.

Однак Мірчандані організовував роботу не сам. Для створення схеми, яка дала можливість постачати зброю підрозділам фельдмаршала лівійських повстанців Халіфи Хафтара, якого офіційно підтримує Кремль, в Україні було створено низку компаній. Ці компанії були офіційними орендарями та операторами літаків, які через офшорні компанії-прокладки, ймовірно, належали Мірчандані та виконували вантажні рейси для «вагнерівців» до Лівії та країн Африки.

Російська пропаганда доклала багато зусиль, щоб переконати всіх у тому, що українська влада знала й активно підтримувала діяльність авіакомпаній, пов’язаних із Мірчандані, в тому, що стосується поставок зброї армії Халіфи Хафтара.

Однак трохи складнішим завданням для російських пропагандистів стала необхідність пояснити, як ті самі компанії та літаки перевозять зброю та техніку для «офіційних» російських військових інструкторів до Центрально-Африканської Республіки (ЦАР).

У день, коли стало відомо про знищення в аеропорту Ель-Джуфри двох Іл-76, більшість російських та українських медіа написали, що це були українські літаки. Ними оперувала українська компанія «Європа Ейр» (ЄДРПОУ 38941487, заснована 18.10.2013), якою володіла українка — Катерина Павлівна Нефедова, 1953 року народження, з Яготина.

Як стало відомо у процесі розслідування, загалом компанія Нефедової «Європа Ейр» взяла в оренду та оперувала одночасно сімома літаками. Вони належали офшорній компанії Infinite Seal Inc., ймовірно, пов’язаній із Джайдіпом Мірчандані:

• UR-CRP (1013409303);
• UR-CMC (1013407230);
• UR-EAB (1003403075);
• UR-CRN (1023412399);
• UR-BXS (1023411368);
• UR-EAA (0033446350);
• UR-COE (0093498974).

У 2020–2021 роках Катерина Павлівна Нефедова перебувала у стані розірвання шлюбу з чоловіком на ім’я ЕЛЬ-ЮНЕС ХАСАН МОХАМЕД ХАСАН АБЕД. Відповідна ухвала Дарницького районного суду міста Києва у справі №753/19944/20 говорить про те, що Хасан Мохамед Ель-Юнес є громадянином (підданим) Хашимітського Королівства Йорданії.

Прізвище «Нефедова» є досить поширеним в Україні. Втім, якщо додати по-батькові «Хасанович» чи «Хасанівна», пошук стає ефективнішим. Саме тому досить легко вдалося знайти особу на ім’я Руслана Хасанівна Нефедова. Вона виявилася помічницею (на платній основі) депутата Верховної Ради України четвертого скликання Льовіна Анатолія Івановича.

Льовін неодноразово ставав фігурантом пропагандистських пасквілів грушного блогу «diana mihailova». Крім того, сама Руслана Нефедова засвітилася разом із Джайдіпом Мірчандані, коли 8 листопада 2016 року вони відвідували КП «Міжнародний аеропорт «Миколаїв». Там вони з’явились як закордонні інвестори від імені компанії, що офіційно належить Мірчандані — «Sky One FZE». В офіційному листі було вказано: “Руслана Нефедова є персональною помічницею Мірчандані”.

На сьогоднішній день, Руслана Нефедова є старшою віце-президенткою компанії, що належить Джайдіпу Мірчандані.

Тоді, у Миколаєві, Делегацію «інвесторів» зустрічав екс-перший заступник голови обласної ради Михайло Соколов. Натомість губернатор Миколаївщини Олексій Савченко залишився необізнаним про те, хто і навіщо приїжджав. Місцева преса досить прискіпливо висвітлювала візит. Із Мірчандані спілкувалися представники приймаючої сторони: Костянтин Жело (екс-директор КП «Міжнародний аеропорт «Миколаїв») та чинний директор КП «МАМ» Андрій Семенов.

Спиною до фотографа на світлині, ймовірно, сидить саме Руслана Нефедова — дочка власниці ТОВ «Європа Ейр». Одразу після знищення літаків у Ель-Джуфрі про цей епізод згадав тільки одеський журналіст Олександр Коваленко.

Інформація про діяльність авіакомпаній-операторів не могла пройти повз Службу безпеки України. Це доводить і запис телефонної розмови між президентом корпорації «Титан» Анатолієм Льовіним, помічницею якого також була Руслана Нефедова, та трагічно загиблою у авіакатастрофі під Тегераном Оленою Малаховою — формальною власницею третього літака, спаленого «вагнерівцями» в аеропорту Місурата (Лівія).

Громадська організація «Стоп Корупції» організувала для Анатолія Льовіна прес-конференцію, де він оприлюднив запис телефонної розмови з Оленою Малаховою, в ході якої вона звинувачує співробітників Департаменту контррозвідувального захисту економіки СБУ в отриманні хабарів.

Льовін стверджує: СБУ таким чином хотіло віджати підконтрольне йому підприємство ТОВ «УРАРП». Водночас сам Льовін (точніше, пов’язані з ним підприємства) були і є фігурантами низки кримінальних проваджень: №№ 22015101110000040, 12016100090000706, 12016100090014815, 42015000000000111. Його публічні свідчення є вкрай важливими, щоб відповісти на запитання — чому СБУ ніяк не реагувала на ситуацію з літаками в Лівії.

Спадщина Катерини Нефедової

У січні 2021 року Рогаткін показав, як вантажний Іл-76 привіз до столиці ЦАР (точніше, аеропорту Бангі) російську військову техніку та зброю. Літак був ідентифікований як EX-76003 (серійний номер 1033418596). Згідно з даними відкритих джерел, він належав українській компанії ТОВ «Флай Скай Ейрланз».

Ця українська компанія з’явилась 14 червня 2019 року. Батько-засновник — киянин на ім’я Кравченко Віктор Олексійович. Пізніше корпоративні права перейшли до Резніченка Олександра Сергійовича. Цікавим фактом є те, що людина на ім’я Кравченко Віктор Олексійович у 2004 році посідала посаду директора ТОВ «Флайт Сервіс ЛТД», який контролюється Анатолієм Льовіним через його концерн «Титан».

Російський онлайн-сервіс «Russian planes» містить інформацію про п’ять літаків, якими оперує українська компанія Fly Sky Airlines:

• EX-76003 (1033418596), вже згаданий у попередньому розслідуванні Іл-76, який привіз зброю для «вагнерівців» у ЦАР. До Fly Sky Airlines ним оперувала казахстанська компанія Azee Air, доки в неї не відібрали ліцензію за порушення ембарго в Лівії;
• UR-FSD (1023411368), який так само був переданий від Azee Air та змінив бортовий номер з UP-I7660. До Azee Air ним оперувала «Європа Ейр» під бортовим номером UR-BXS;
• UR-FSC (1023412399), літак, що був переданий від ТОВ «Європа Ейр», яка оперувала ним під бортовим номером UR-CRN;
• UR-FSE (1003403075), так само переданий від «Європа Ейр» та змінив бортовий номер з UR-EAB;
• UR-COE (0093498974), переданий від «Європа Ейр». Цього разу власники не стали заморочуватися зі зміною бортового номеру. Примітно, що до «Європа Ейр» літак належав вірменській авіакомпанії «Ветеран», про яку я писав у попередній серії(і, яка, ймовірно, також пов’язана з Джайдіпом Мірчандані).

Чотирма з п’яти літаків, якими зараз оперує «Флай Скай Ейрлайнз», володіла компанія«Європа Ейр» Катерини Нефедової. Два з п’яти цих літаків були під контролем Azee Air, яку звинувачують у порушенні ембарго. І «Європа Ейр», і Azee Air, ймовірно, тісно пов’язані з Джайдіпом Мірчандані.

Група “Вагнера” у Центрально Африканській Республіці

31 березня 2021 року Управління верховного комісара ООН по правам людини (UN OHCHR) опублікувало звіт експертів, які “виразили тривогу щодо використання урядами країн російських інструкторів, приватних військових та безпекових контрактників”.

До складу авторів звіту ООН увійшли Робоча група щодо використання найманців, Робоча група щодо питань прав людини, Робоча група щодо викрадень людей, Спеціальний доповідач з питань тортур та інші експерти ООН. Як бачимо, склад доповідачів — дуже солідний.

Документ є одним з десятків матеріалів, які опубліковані на онлайн-ресурсах Організації Об’єднаних Націй про найманців Пригожина. Однак, у останньому офіційному звіті експерти не вживають слів “приватна військова компанія” та використовують назву “група “Вагнера”.

У жовтні 2017 року ваш покірний слуга також презентував спільний звіт Міністерства інформаційної політики та Служби безпеки України про злочини групи “Вагнера” для депутатів Європейського Парламенту у Брюсселі. Шкода, що тільки через три з половиною роки міжнародні органи приділили увагу цьому питанню.

Серед іншого, Робоча група з питань найманців заявила, що їх глибоко турбують тісні зв’язки між компанією Sewa Security Services (зареєстрована підлеглими Пригожина в ЦАР), компанією Lobaye Invest SARLU (зареєстрована у ЦАР підлеглими Пригожина для видобування корисних копалин) та організацією, відомою в народі як “група Вагнера”.

Стурбованість ООН пов’язана з низкою жорстоких нападів, які сталися після президентських виборів 27 грудня 2020 року в ЦАР. Одне з африканських онлайн-медіа прямо звинуватило вагнерівців у тортурах та вбивстві громадянина ЦАР — Махамат Нура. Публікація, в даний момент, видалена з сайту, але доступна у архіві Інтернета.

Крім того, експерти стурбовані тим, що російські найманці мають взаємодію з підрозділами миротворчої місії ООН у Центральноафриканській Республіці (МІНУСКА).

Була виявлена присутність російських найманців на базах МІНУСКА, куди, серед іншого, росіяни евакуюють своїх поранених. На думку ООН, це стирає межі між офіційними законними місіями та приватними контрактниками, що збільшує ризики порушень прав людини та гуманітарного права.

Експерти отримували та продовжують отримувати звіти про серйозні порушення прав людини та порушення міжнародного гуманітарного права, що стосуються російських найманців, що діють спільно із збройними силами ЦАР (FACA), а в деяких випадках і з миротворцями ООН.

Існують повідомлення про масові страти, незаконні затримання, катування під час допитів, вимушені зникнення, вимушене переміщення цивільного населення. Також, експерти ООН підкреслили, що офіційні органи ЦАР не проводять розслідування цих злочинів.

Експерти закликали уряд ЦАР виконувати свої зобов’язання, передбачені міжнародним правом, зокрема притягнути до відповідальності всіх винних у порушеннях прав людини та міжнародного гуманітарного права.

ПІДСИЛЕННЯ СИЛ “ВАГНЕРА” У ЦАР, АБО ВТЕЧА З ЛІВІЇ?

За день до оприлюднення звіту ООН про російських найманців, 30 березня 2021 року центральноафриканське онлайн-медіа Corbeau News Centrafrique повідомило, що конвой цих самих найманців, який складався з 54-х автомобілів, пересік кордон між Суданом та ЦАР, та 29 березня прибув до центрально африканського міста Бірао, що знаходиться за 1100 кілометрів від столиці ЦАР Бангі.

Історію присутності групи “Вагнера” у ЦАР ми почали описувати у спільному проєкті з виданням “Петро і Мазепа”. Пізніше я описав конфлікт між Шойгу та Пригожиним, доставку зброї в ЦАР фейковою українською авіакомпанією, поставки російської зброї в Судан морем, детально розібрав медійну та політтехнологічну армії Євгенія Пригожина.

Компанія Lobaye Invest, про яку йдеться у звіті ООН, належить громадянам Росії та зареєстрована в ЦАР в кінці 2017 року для розвідки і видобутку цінних металів і мінералів. Влітку 2018-го компанія офіційно виступила спонсором чемпіонату з футболу в ЦАР. Однак, кінцевий бенефіціар приховує своє ім’я.

Французьке видання Africa Intelligence стверджувало, що власником Lobaye Invest є російська компанія “М Інвест”, яка пов’язана з Євгенієм Пригожиним. “М Інвест”, окрім іншого, також має безпосереднє відношення до дозволів на видобуток корисних копалин у Судані. Гендиректором Lobaye Invest називають Євгена Ходотова, ветерана петербурзьких силових структур.

Ходотов Євген Гаррійович народився 31 березня 1964 року в Ленінграді. Він працював гендиректором санкт-петербурзького ТОВ “М-Фінанс”, яке належить Пригожину.

Оскільки у Ходотова доволі оригінальне по-батькові, згадку про нього вдалося відразу знайти на сайті Ліги ветеранів служби боротьби з організованою злочинністю Санкт-Петербурга (РУБОП). Там його поздоровляють з днем народження колишні колеги. Згідно з даними журналіста «Нової газети» Дениса Короткова, Євген Ходотов також працював в головному управлінні МВС Росії по Північно-Західному федеральному округу.

Крім того, на одній зі сторінок ВКонтакте вказується, що Ходотов Євген Гаррійович працював радником голови муніципального утворення Ломоносовский муніципальний район Ленінградської області. А газета “Ломоносовський районний вісник” писала, як Ходотов поздоровляв мешканців району з днем матері. Але у 2018-му Ходотов уже стає об’єктом розслідувань російських журналістів, у зв’язку із вбивством Орхана Джемаля, Олександра Расторгуєва та Кирила Радченка.

З 2018-го журналісти почали помічати російських контрактників в охороні президента республіки Фостен-Арканжа Туадери. На уніформі у них були шеврони компанії Sewa Security Services. Другий секретар посольства РФ в ЦАР Віктор Токмаков підтверджував, що в приватній охоронній компанії Sewa Security працювали росіяни, але сама компанія була зареєстрована на громадянина ЦАР. Присутність “вагнерівців” російські дипломати у ЦАР спростовували.

БАЗА “ВАГНЕРА” В ЦАР

Незважаючи на офіційні спростування, у 2018 році на одному з картографічних онлайн-сервісів Wikimapia користувач з нікнеймом “Kosmoz” створив локації, які назвав “Bérengo (Palais de Berengo, CHVK Wagner)” та “CHVK Wagner (Беренго)”.

Обидві локації — це покинутий палац-резиденція колишнього центрально африканського диктатора Жана-Бедель Бокасси Беренго. На світлинах, що супроводжують локації зображено білих чоловіків, деякі з яких одягнені у військову форму російського зразка.

Крім того, кольоровими стрілками підкреслюються елементи оздоблення будинку, які свідчать про те, що це дійсно колишня резиденція людожера Бокасси, якого так яскраво зобразив актор Еамонн Уолкер у фільмі “Збройний барон”.

У березні 2018-го російськомовне медіа “RFI” написало про те, що резиденція Бокасси буде використовуватися російськими найманцями. А фотографія з білими бійцями в російській уніформі, ймовірно, була опублікована вперше 18 травня 2018 року на франкомовному онлайн-ресурсі “Kangbi Ndara”.

У новині “Kangbi Ndara” йдеться про те, що авто-колона з декількох російських вантажівок з найманцями прибула напередодні до столиці Бангі з Судану, а з Бангі направилася до Бамбарі, де і зупинилася у будівлях колишнього Палацу Бокасси у Беренго. І ось, через три роки, у березні 2021-го, конвой з Судану повторюється вже у більших масштабах. Тепер росіяни більше не криються, а хизуються своєю присутністю в ЦАР.

АФРИКАНСЬКІ МАНДРІВНИКИ

За даними центрально-африканського онлайн-медіа Corbeau News Centrafrique, 29 березня конвой російських найманців прибув до міста Бірао, яке знаходиться у 67 кілометрах від кордону з Суданом. В Судані також знаходиться контингент групи “Вагнера” та починається будівництво військово-морської бази російських ВМС біля Порту-Судана.

У новині йдеться про те, що конвой прибув з Судану, оскільки нова влада офіційного Хартуму запропонувала групі “Вагнера” покинути країну, закрити свою базу та забрати усі матеріально-технічні засоби.

За словами видання, внаслідок цього рішення з боку влади Судану, вагнерівці були змушені змінити локацію та створити нову базу на аеродромі Абакава в Бамінги поблизу міста Нделе, що знаходиться у північній частині ЦАР. У матеріал йдеться і про інші конвої, що їдуть з Судану.

Однак, спостерігаючи за активностями групи “Вагнера”, я не отримував інформації про те, що нова суданська влада просила їх залишити Судан. Більше того, присутність російської сторони в Судані тільки посилюється. До Хартуму потягнулися керівники компаній, які активно співпрацюють з керівництвом спецслужб.

На початку, підлеглі Пригожина дійсно працювали на іншу політичну групу, що призвело до чергового конфлікту у багатостраждальній африканській країні. Однак, угода Кремля з Суданом про будівництво у Порт Судані військово-морської бази є вигідною для всіх. І дуже малоймовірно, що Кремль або Хартум від неї відмовляться.

Натомість, у березні 2021 року стало відомо, що в результаті перемовин між представниками Уряду Національної Згоди Лівії та фельдмаршалом Халіфою Хафтаром, на боці якого воюють найманці “Вагнера”, було досягнуто домовленості, згідно якої частина найманців покине країну.

І хоча, світовими медіа шириться інформація про те, що вагнерівці відмовляються покидати Лівію, можна висунути гіпотезу, що конвой, виявлений у центрально африканскому Бірао, міг включати бійців та автомашини, які прибули з лівійського міста Сірте, де російські найманці були неодноразово помічені.

Цю гіпотезу підтверджує і повідомлення телеграм-каналу “Reverse side of the medal” (RSOTM), написане у відповідь на фотографії, розміщені на телеграм-каналі “Доклад разведки”. Обидва телеграм-канали пишуть про пригоди російських найманців по всьому світі.

У повідомленні телеграм-каналу “RSOTM” йдеться про модифікацію бронеавтомобіля “Урал” 432 0111–31 під назвою “Щука”, яка пізніше отримала назву “Чекан”. Фотографії цієї бронемашини у складі конвою розмістив “Доклад разведки” після обіду 30 березня 2021 року.

Світлину з такою ж бронемашиною розміщував і телеграм-канал “RSOTM”.

Такі ж машини використовувалися вагнерівцями і в Сирії.

Схоже, що “Чекани” централізовано постачалися найманцям Пригожина. Телеграм-канал “Военный осведомитель” пише, що свій “бойовий шлях” бронемашини починали з Молькіно — військової бази “Вагнера” в Росії.

Окрім бронемашини “Чекан”, на світлинах телеграм-каналу “Доклад разведки” багато інших транспортних засобів російського виробництва (УАЗ “Патріот” та вантажні модифікації “Урал”), які, ймовірно, мають свої порядкові реєстраційні номери, що демонструє приналежність до конкретного майнового комплексу матеріально-технічних засобів.

ЗВІДКИ І КУДИ СУНУТЬ ВАГНЕРІВЦІ АФРИКОЮ?

Отже, навіть якщо ставити під сумнів інформацію видання Corbeau News Centrafrique, про походження російського конвою, все ж з високою долею ймовірності можна сказати, що перед тим, як прибути до міста Бірао (ЦАР), конвой перетнув кордон ЦАР з Суданом, який знаходиться за 67 кілометрів.

Далі версії розходяться. Є дві гіпотези походження техніки та бійців. Перша — це контингент “Вагнера” у Судані. Друга — це найманці, що воювали за Халіфа Хафтара у Лівії. Даних про будь-які непорозуміння між суданською владою та підлеглими Пригожина не надходило. Водночас, якщо конвой прибув з Лівії, то дуже малоймовірно, що для цього автомашини подолали декілька тисяч кілометрів по африканській пустелі. Скоріше за все, їх оперативно перекинули морем з середземноморського узбережжя Лівії до Порт-Судана, або ж використали для доставки військово-транспортну авіацію (що набагато дорожче).

У одній зі своїх минулих публікацій я вже розказував про компанії, які, ймовірно, здійснюють морські перевезення під контролем російських спецслужб. Однак, судно “Manassa 2M”, яке тоді привернуло мою увагу, останніми днями знаходиться в турецькому порті Іскендерун, куди прийшло з з лівійського Бенгазі.

Якщо припустити, що автомобілі конвою прибули з Лівії до Порт-Судана, то перед тим як вони потрапили до Бірао (ЦАР), їм був потрібно до одного дня на розвантаження техніки. Оскільки, центральноафриканське видання писало про 54 одиниці транспортної техніки у конвої.

Після цього, якщо вагнерівці не відпочивали, то їм треба було проїхати більше 2200 кілометрів до кордону з ЦАР, що могло зайняти 3–5 днів. Таким чином, якщо у Бірао конвой помітили 29 березня, то судно з вантажем повинно було прибути в Порт Судан у проміжок з 22 по 25 березня 2021 року.

12 березня 2021 року на сайті білоруського медіа “Хартія’97” була розміщена публікація, зі світлиною світлина чоловіка, якого журналісти видання називають В’ячеслав Сергійович Тихонов.

У публікації йшлося про те, що фотографія була зроблена в суданському порту Порт-Судана, через який до країн Африки потрапляють російська зброя, автомобілі та інші вантажі. А зображений на ній чоловік, якого в публікації назвали В’ячеславом Тихоновим, нібито, працює на Євгенія Пригожина, виконуючи роботу, пов’язану з логістикою.

На жаль, підтвердження його особи на даний момент через відкриті джерела знайти не вдалося, однак морське судно, яке зображене за його лівим плечем, стало цікавою підставою для проведення розслідування, як попереднього разу такою підставою стали кадри з бортовими номерами літаків, що приземлилися у центральноафриканській столиці Бангі у січні цього року.

КОРАБЕЛЬ-ПРИМАРА СНОВИГАЄ МІЖ ГАРЯЧИМИ ТОЧКАМИ

На світлині, що викликала у мене зацікавлення, зображено корму судна “El Youssef” (міжнародний ідентифікаційний номер — IMO: 7422049). Назва судна читається з фотографії досить добре і гуглиться достатньо швидко.

Онлайн-сервіси спостереження за морськими транспортними засобами свідчать, що зараз судно переіменоване та називається “Manassa 2M” та направляється з лівійського порту Місурата до іншого лівійського порту Бенгазі.

Принагідно нагадую, що у Лівії точиться громадянський конфлікт між визнаним з боку ООН Урядом національної згоди та силами генерала Халіфи Хафтара, якого офіційно підтримує міністерство оборони Росії. На його ж боці воюють і підрозділи російських найманців ПВК “Вагнера”. Вантажний літак, що доставив зброю для вагнерівців до Центральноафриканської Республіки (ЦАР), про який ішлося у моєму попередньому розслідуванні, також був помічений у перельотах з Абу-Дабі до Лівії.

КОЖНА ЗАЛІЗЯКА НА ВОДІ — ПІД НАГЛЯДОМ

Онлайн-сервіси показують точне розташування судна “Manassa 2M” на карті, але тільки тоді, коли судно вмикає судовий транспондер AIS, який передає його місцеположення по спеціальних супутникових системах зв’язку. Зазвичай, щоб приховати справжні цілі та переміщення, капітани суден вдаються до відключення AIS. Однак, перебувати у відкритому морі з постійно відключеним AIS є небезпечним. Тому інформація про переміщення є частково доступною.

Різні онлайн-сервіси стеження працюють по різному. Тому оновлення інформації на них відбувається не синхронно. Таким чином, деякі сервіси маркують, що судно “El Youssef” (воно ж “Manassa 2M” після перейменування) має сирійську національну приналежність, додаючи до його назви сирійський прапор.

Крім того, сервіси показують повну інформацію стосовно судна, хоча окремі дані доступні тільки за немаленьку абонентську плату для сервісу.

Російський онлайн-сервіс fleetphoto.ru містить всю історію судна, надаючи інформацію про його переіменування та назву компанії власника.

За цими даними, з квітня 2016 року, коли Росія нарощувала свою присутність у Сирії, власником судна “El Youssef”, яке носило назву “Haj Houryah”, була ліванська компанія “Cedar Marine Services SAL”.

Ще одного власника судна, яке, ймовірно, контролювало “El Youssef” (екс — “Haj Houryah”), я отримав зі звіту про інциденти з судами від 29 травня 2020 року.

У звіті йдеться про те, що на травень 2020 року власником судна була сирійська компанія Falcon Shipping Co. Така компанія дійсно існує, згідно з даними морських онлайн-сервісів.

На жаль більш детальної перевірки щодо сирійської компанії зробити поки що не вдалося, оскільки у Сирії не існує відкритих джерел з даними про юридичні особи. До того ж, компанії з ідентичною назвою здійснюють діяльність ще у В’єтнамі та у суданському Хартумі.

Назву “Haj Houryah” судно носило до квітня 2018 року, а вже з травня 2018-го до листопада 2020-го ходило під назвою “El Youssef”, після чого було переіменоване на “Manassa 2M”. Таким чином, фотографія, що стала приводом для цього розслідування, була зроблена у період з травня 2018-го до листопада 2020-го. В той самий період, коли вагнерівці Пригожина нарощували свою присутність у Судані та ЦАР.

“ГЕОЛОКУЙ МЕНЕ, ЯКЩО ЗМОЖЕШ”

Щоб пересвідчитися в тому, що фото було зроблене саме у Порт-Судані, необхідно зробити геолокацію об’єктів, які на ньому зображені. На щастя, на світлині добре видно велику будівлю, що має характерні ознаки.

Погугливши трохи світлини, зроблені у Порт-Судані, ми без проблем знаходимо таку саму будівлю, але зняту у кращій якості.

Через доволі характерну форму будівлі, її добре видно і на Google Maps, тому зрозуміти, звідки було зроблене це фото — не важко. Таким чином, на скріншоті з Google Maps зеленим прямокутником відмічено будівлю, а червоним колом — місце, з якого могла бути зроблена фотографія.

ВІД ОДНІЄЇ РОСІЙСЬКОЇ ВОЄННОЇ БАЗИ ДО ІНШОЇ

Проміжний підсумок отриманої з відкритих джерел інформації говорить, що судно “El Youssef” у період останніх п’яти років належало спочатку компанії “Cedar Marine Services SAL” (Ліван), а потім було продане чи іншим чином перейшло у власність компанії Falcon Shipping Co. (Сирія).

За цей же період, онлайн-сервіси геолокації суден фіксують його у портах Стамбула (Туреччина), Тріполі (Ліван), Александрії (Єгипет), Карайлара (Туреччина), Порт-Судана (Судан), Місурати (Лівія), Бенгазі (Лівія). Вдалося також встановити, що з 13 по 19 грудня 2020 року судно “Manassa 2M” (екс — “El Youssef”) заходило до порту Новоросійськ (Росія).

Часто онлайн-сервіси не зберігають інформацію у відкритому доступі, так як заробляють на її архівуванні і продажу на замовлення. Але іноді все ж вдається знайти окремі шматки відомостей, які раніше були проіндексовані в пошуковику Google.

Так, наприклад, сніпети (маленькі частини проіндексованого тексту) Google містять інформацію про маршрут судна “Manassa 2M” (екс — “El Youssef”) з Порт-Судана до Тартуса.

Між Порт-Суданом і Тартусом — близько двох тисяч кілометрів морем. Це означає, що треба дуже постаратися, щоб долати такий час 1 місяць і 17 днів. Скоріше за все, судно “Manassa 2M” (екс — “El Youssef”) могло вимикати свій AIS, щоб таємно заходити у інші порти.

Слід відзначити, що у морському порту Тартус (Сирія) знаходиться 720-й пункт матеріально-технічного забезпечення ВМФ Росії, який існує з 1971 року, коли відповідні домовленості з сирійським урядом — про присутність військової бази — підписав СРСР, виступаючи на боці сирійців у війні з Ізраїлем. Це саме те місце, де загадковим чином, нібито, втопився заступник голови ГРУ Юрій Іванов під час морського купання на відпочинку. За даними інших джерел, під час інспектування морської бази. В період 2016–2020 року рух морських суден та воєнних кораблів Росії в цьому порту помітно інтенсифікувався.

У 2020 році Росія уклала з Суданом договір про розміщення у Порт-Судані ще однієї російської військової бази, яка має знаходитися на місці колишнього селища на узбережжі Червоного моря, за 20 кілометрів на Північ від морського порту Порт-Судана.

Іншими словами, сніпет у пошуковику Google свідчить про те, що судно “Manassa 2M” (екс — “El Youssef”) подорожувало з однієї військової бази Росії до іншої.

Якщо підсумувати, то судно, переміщення якого ми детально розглядаємо, відмічалося в усіх локаціях, пов’язаних з присутністю ПВК “Вагнер”: Лівія, Сирія, Судан. А також заходило до Новоросійська, який є джерелом зброї та матеріально-технічного постачання для “гарячих точок”.

КОМПАНІЇ ПРИКРИТТЯ?

Як стало відомо в процесі дослідження, останнім власником судна “Manassa 2M” була сирійська компанія Falcon Shipping Co., про яку, на жаль, поки що мало що відомо.

Однак, попередній власник судна — компанія “Cedar Marine Services SAL” з Лівану — вже добре відома уважним українським журналістам та тим, хто постійно працює над припиненням окупації Криму.

Волонтерка Центру “Миротворець” Катерина Яресько ще у 2017 році вперше “спіймала” ліванську компанію на гарячому, коли її судно “EMAD-Y”, в порушення міжнародних санкційних норм, застосованих у зв’язку з окупацією Криму, заходило у порт Керчі. За документами, з Керчі судно доставляло вантаж близько 4000 тонн пшениці до ліванського порту Тріполі, який знаходиться за 40 кілометрів від військової бази російських ВМФ у Тартусі (Сирія).

У 2018 році Катерина Яресько тричі “ловила” судна цієї компанії на тих самих злочинах. А у 2019-му навіть помітила заміну прапора судна, яким володіла компанія “Cedar Marine Services SAL”.

Крім Центру “Миротворець”, повною інформацією щодо правопорушень міжнародного законодавства компанією “Cedar Marine Services SAL” володіє також громадська організація “Майдан закордонних справ”, а також “Інститут Чорноморських стратегічних досліджень” та редакція порталу BlackSeaNews.

Отже, до заходів у порти країн, в яких ПВК “Вагнера” та інші російські військові підрозділи беруть участь у бойових діях у “гарячих точках” світу, додалися ще заходи в порти окупованого Криму з метою організацій поставок продовольства до тих самих “гарячих точок”.

Слід зазначити, що, за словами експертів з питань фрахту та морських перевезень, транспортування пшениці та інших зернових якнайкраще підходить для маскування і приховування переміщень зброї й товарів військового призначення до “гарячих точок” та підембаргових територій. Під зерном зброю ніхто не буде шукати, оскільки це майже неможливо фізично.

Таким чином, є висока доля вірогідності, що компанія “Cedar Marine Services SAL”, зареєстрована у Лівані, використовувалася Головним управлінням Генштабу МО Росії (ГРУ) для забезпечення прикриття морських перевезень зброї та продовольства між своїми військовими базами у Новоросійську, Криму, Тартусі, Бенгазі та Порт-Судані.

А судно “Manassa 2M” (екс — “El Youssef”) є тим самим перевізником, яке потрапило на світлину з рибалкою у Порт-Судані.

Згодом було встановлено номер телефону, який, буцімто, належав Вячеславу Тихонову. Перевірка номеру через сервіс GetContact дала дуже цікаві результати.

По-перше, щонайменше два абоненти пов’язують Вячеслава Тихонова з військовою базою групи “Вагнера” у Молькіно. По-друге, для запису його номеру телефону використовують слова “тил” та “нач вещ”, що говорить про його пов’язаність з питаннями забезпечення вояків. По-третє, один з абонентів записав його як “Судан — Тихон”, що, по суті, підтверджує інформацію з попереднього розслідування.

Таким чином, можна з упевненістю сказати, що В’ячеслав Тихонов дійсно працював у складі групи “Вагнера” виконуючи завдання по матеріальному забезпеченню і логістиці. А як ми бачимо, переміщення великої кількості персоналу та військової техніки на далекі відстані потребує значних управлінських зусиль.